переконати її, що національна трагедія, якою вона прагнула присоромити себе достатньо, щоб перестати усвідомлювати глибину власної травми, завдає їй серйозної шкоди.
– У моєму житті немає нічого трагічного, – сказала Рейчел. – Чи бувало воно часом сумним? Звісно. А в кого було інакше? Та про мене добре дбали, мене добре годували, і я виросла в гарному будинку. Ну просто нещасна я, еге ж?
Конні поглянув на неї з протилежного кінця маленького кабінету.
– Мати позбавила вас одного з найосновніших прав – права на батька. Вона влаштувала вам емоційну тиранію, щоб утримати вас біля себе.
– Вона мене захищала.
– Від чого?
– Гаразд, – виправилася Рейчел, – вона вважала, що захищає мене від мене самої, від того, як я можу розпорядитися такими знаннями.
– Причина справді в цьому?
– А в чому ж іще?
Рейчел раптом захотілося викинутися з вікна позаду Конні.
– Якщо хтось має те, чого ви не просто хочете, а по-справжньому потребуєте, чого ви ніколи не зробите із цією людиною?
– Не кажіть «зненавидите її», бо я доста її ненавиділа.
– Покинете її, – сказав він. – Ви ніколи не покинете цієї людини.
– Моя мати була найсамостійнішою людиною, яку я будь-коли зустрічала.
– Вона могла видаватися такою, допоки ви за неї трималися. Та що сталося, коли ви зникли? Коли вона відчула, як ви віддаляєтеся?
Вона знала, на що він натякає. Вона ж як-не-як була донькою психологині.
– Ідіть у сраку, Конні. Не хиліть до цього.
– До чого?
– То був нещасний випадок.
– Із жінкою, яку ви називали гіпернапруженою, вкрай свідомою, суперкомпетентною? У чиєму організмі в день смерті не було ні наркотиків, ні алкоголю? І ця жінка їде повз знак «зупинка» сухою дорогою серед білого дня?
– Отже, я вбила свою матір.
– Я натякаю на геть протилежне.
Рейчел узяла пальто й сумочку.
– Моя мати ніколи не практикувала, бо не хотіла асоціюватися з такими недолугими пройдисвітами, як ви.
Вона позирнула на дипломи в нього на стіні.
– Ратґерс[3], – пирхнула Рейчел і вийшла.
Її наступна мозкоправка, Тесс Портер, мала м’якішу вдачу, а шлях до її кабінету був набагато коротший. Вона сказала Рейчел, що вони докопаються до правди про її стосунки з матір’ю в темпі, зручному для самої Рейчел, а не для її лікарки. Із Тесс Рейчел почувалася в безпеці. Із Конні вона завжди почувалася так, наче він приготувався до удару, і тому, своєю чергою, була завжди готова відбити удар.
– Як думаєте, що ви йому сказали б, якби знайшли його? – спитала Тесс якось по обіді.
– Не знаю.
– Ви боїтеся?
– Так, так.
– Його?
Рейчел має на увазі Ратґерський університет.
