волосся, нафарбувала губи помадою. Яскраво-червоною, щоб приховати весь біль у серці, що прозирав у моїх очах. Надягнула чорний гольф із довгими рукавами, щоб ніхто не побачив шрамів на моєму зап’ястку – прояв зневіри та слабкості. Чорні джинси ще більше підкреслювали мою худорбу, але саме так я хотіла з’явитися на людях.
– Як же я рада, що ти нарешті прийшла до тями після такого жахіття, – сказала тітка Люда, коли я зайшла на кухню.
– На жаль, це дуже складно, – холодно мовила я й почала готувати собі каву.
Тітка Люда – мамина сестра. Їй не пощастило мати дітей, але вона завжди про них мріяла. Любила мене страшенно й після трагедії забрала до себе. Відтоді я живу з нею. Якби не вона, я, напевно, уже була б з ними.
– Мартусю, я сподіваюся, що тобі сподобається в університеті. – Вона усміхнулася до мене й поклала руку мені на плече.
– Мені завжди там подобалося, але побачимо. – Я краєм ока поглянула на цю жінку, яка щосили намагалася замінити мені маму. Але вона не буде нею ніколи, просто не зможе. – Я лише хочу отримати диплом, бо батьки мріяли про це.
– Вони пишалися б тобою.
Я відвела погляд, ковтаючи сльози, і пішла до себе в кімнату. Невже це завжди буде так боляче? Чомусь щоразу, коли згадують батьків чи Олега, я не можу стриматися. Швидко покліпала очима й подивилася на стелю, щоб не зіпсувати макіяж, який робила доволі довго.
Я підійшла до тумбочки біля ліжка й висунула верхню шухляду. Відразу ж помітила її – невелику червону коробочку, в якій була обручка. Одразу ж після трагедії мама Олега змусила мене з’їхати з його квартири. Я б і так це зробила, бо було надто тяжко морально, але це образило. Я теж страждаю від такої втрати, але вона не підтримала мене, навпаки, почала звинувачувати. І я дозволила їй вилити на мене відро бруду, бо не могла протистояти. Моя душа була понівеченою, а серце зневірилося. Збираючи речі, знайшла цю обручку. Від того розридалася ще дужче, адже зрозуміла, що саме того вечора він хотів зробити мені пропозицію.
Я витягнула обручку з коробки та знову замилувалася маленьким камінчиком. Мені завжди подобалися такі прості й мінімалістичні речі.
Легенько усміхнулася крізь сльози й надягла обручку на палець правої руки. Так, можливо, це дивно і хтось подумає, що я збожеволіла, але обручка на пальці створювала відчуття, ніби Олег поруч зі мною.
Я надягла чорне пальто та взула черевики на підборах. Усе виглядало надто агресивно й зухвало, але тепер я буду лише такою. Цей образ стане першою сторінкою мого нового життя. Ніколи більше не буде так, як раніше.
Я йшла містом, слухаючи, як підбори цокають по бруківці, і розглядаючи місцеву архітектуру. Понад рік не виходила на вулицю, хіба що на кладовище, а тепер, вдихнувши свіжого повітря, шкодую про це.
Факультет психології розташувався в самому центрі, тож людей було дуже багато. Ніколи не любила шуму, а тепер і геть відвикла від нього.
