жінка сказала так багато, але не змогла описати мій стан. Вона думала, що я прийняла ту ситуацію, та де там. Кляті спогади ні на мить не давали спокою. Хіба можна так просто змиритися з утратою? Я відчувала, що й досі перебуваю на тих перших стадіях переживань і заперечення. Досі… Досі не можу повірити, що їх нема, і моє серце не зможе з цим змиритися.
– Сподіваюся, що свою дипломну ти теж писатимеш у мене? – запитала викладачка, а я силувано усміхнулася.
– Звісно.
Вона кивнула мені й пішла до себе на кафедру, а я й далі стояла, відчуваючи, як очі сповнюються сльозами. Із ким тепер я здійснюватиму соціальне дослідження? Із ким стоятиму на вулиці? Хто мене веселитиме? Як же боляче…
Наступною парою була доволі цікава лекція з політичної психології. Я намагалася уважно слухати викладача, але в моїй пам’яті сплив спогад, як Олег завжди діймав мене своїми повідомленнями, коли я сиділа на лекціях. Надсилав різні фотографії чи смішні меми. Викладачі часто робили мені зауваження, а я потім сварилася через це з Олегом. І все це мені подобалося. Я важко видихнула та продовжила слухати чоловіка середніх років, який упевнено й захопливо розповідав про чотири рівні політики. Здавалося, слухала його лише я, адже всі студенти, яких було дуже мало, щось виклацували у своїх телефонах. Дівчинка поряд зі мною так зачиталась якимось любовним романом, що навіть не помітила, як завершилася лекція.
– Уже кінець, – сказала я їй, а вона здригнулася й подивилася на мене великими очима.
– Ох, ти налякала мене, – тоненьким голосом мовила дівчина й відкинула своє темне волосся.
– Вибач, але ти так зачиталася. – Я легенько усміхнулася до неї.
– Дуже цікавий роман. Просто неймовірний! А головний герой – ідеальний. Таких я ще не зустрічала. – Вона мило надула свої нафарбовані губи.
– Ще зустрінеш, от побачиш, – сказала я й попрямувала до виходу.
– Чекай! Ти забула! – крикнула дівчина й побігла за мною з моїм чорним шарфом.
– Ой, дякую.
– Мене, до речі, Ярина звати. – Вона простягнула руку.
– Марта, – відповіла я й легенько потиснула її.
– Ти перевелася до нас чи як? Бо я раніше тебе не бачила. – Дівчина чомусь вирішила йти на вихід зі мною.
– Я мала бути зараз на п’ятому курсі, але рік навчання довелося пропустити, тому зараз на четвертому, – пояснила я, уникаючи подробиць.
– Зрозуміло, – відповіла вона. – Ти завтра будеш на парах?
– Ем… напевно.
– Зранку в нас лекція у Ковальчука, а він не любить, коли запізнюються.
– Дякую, що попередила.
Я повільно, але впевнено прямувала вузькою вуличкою. Якимось неоднозначним і складним видався перший день. Та, відверто кажучи, я вже встигла скучити за цим. Мені дуже бракувало звичайної простої розмови. Чомусь не хотілося повертатися додому, тому я звернула в парк біля головного корпусу нашого
