часто. Ну то як, ви раді?
Більшість дівчат, напевно, зраділи, але тільки не я. Геть не уявляла, як стерпіти його стільки часу. Добре, що хоч цього семестру у нас залік, а там, може, і його замінять на когось більш адекватного.
Розділ 3
– Так, я бачу, як ви зраділи, – сказав викладач і зняв свою куртку.
Він повісив її на спинку стільця, а сам зупинився біля першої парти та сперся на неї. Деякі дівчата вражено ахнули. Тепер я розуміла, чому вони сиділи за першими партами, – аж ніяк не через цікаву лекцію. Їх вабив той гарний суб’єкт.
– У деканаті вирішили розбити наш предмет на дві частини. Тобто цей семестр буде присвячено лише психології особистості, а наступний – соціуму. Наприкінці грудня вас чекатиме залік, а вже в червні буде письмово-усний іспит. Я просто обожнюю розмовляти зі студентами. – Він широко усміхнувся та склав руки на грудях. – Записуйте, тема нашої сьогоднішньої лекції – «Ціннісно-мотиваційна сфера особистості». Отже, у кожного з нас є певні потреби, цілі та мрії, але нічого неможливо досягнути просто так. Завжди потрібно багато працювати. Та дуже часто людина втрачає бажання чи натхнення. Із творчою особистістю таке стається частіше. У такому разі потрібен певний мотиваційний поштовх, щось таке, що спонукало б цю людину працювати ще більше, краще й у підсумку отримати все омріяне. За різних потреб – різні мотиви. Мотивів може бути не один і не два, а багато. Усі вони формують одну велику стійку мотиваційну сферу. Одні мотиви можуть бути домінантними, доволі стійкими, власне формуючи цю сферу. Як ви гадаєте, мотив – це лише складова нашої діяльності чи щось геть інше? Можливо, навіть важливий компонент чогось?
Я уважно слухала викладача й насправді була вражена. Те, як просто він розповідав, змушувало відкинути всі думки та просто слухати, щоб не проґавити жодного слова. Якась дівчина вирішила похизуватися своїми знаннями й почала активно відповідати на його запитання. Щоправда, мало вірилося, що вона щось у тому тямить. Потім Остап Сергійович накреслив на дошці піраміду потреб за Маслоу. Він усе роз’яснював, а студенти уважно слухали. Я вперше помітила, що ніхто не дивився в телефон. Винятковий рівень професіоналізму викладача, ще й такого молодого. Скільки йому? Я швидко похитала головою, бо чомусь почала думати геть не про те, про що треба було.
Пара пролетіла як мить, і я дійсно почувалася інакше. Якось легше… Ця мотиваційна тема дала мені якийсь дивний поштовх. Може, я даремно гублю себе?
Наступним було семінарське заняття з політичної психології, яке вів той же викладач, що і минулого разу. Він знову всю пару проговорив, а оцінки поставив лише тим, хто сказав кілька слів. Так, рівень нашої освіти зростає. Шкода тільки, що не в той бік.
– Ідеш із нами на каву? – запитала мене Ярина після семінарського заняття. Виявилося, що ми з нею ще й в одній групі.
– Ні, дякую, – сказала я й узяла свою сумочку.
– Ну гаразд, – тихо мовила вона й пішла собі з Оленою – дівчиною, з якою вони завжди були разом.
Напевно, дівчата дружили
