привітно з моїми доньками, то і я буду з нею привітною, а там побачимо.
Отож усі зручно розсілися. Ми не бачилися від нашої зустрічі в барі на вулиці Дуомо. Першою заговорила Ліла. Підштовхнула на середину зали Дженнаро – підлітка з покритим вуграми обличчям – і негайно стала жалітися на його погане навчання в школі. І попри все сказане, додала люблячим тоном:
– Так добре вчився в початкових класах і в середній школі! Але цього року його точно залишать на перездачу! З латиною й грецькою – геть біда!
Я підморгнула хлопцеві, спробувала його втішити:
– Треба виконувати більше вправ, Дженнá! Приходь до мене, я тобі допомагатиму.
І якось мимоволі вирішила сама завести розмову на найболючішу для мене тему:
– Я кілька днів тому переїхала до Неаполя. Із Ніно ми з’ясували стосунки, наскільки це можливо в такій ситуації. Усе добре.
Потім, намагаючись говорити спокійно, покликала доньок. Коли ті зазирнули до кімнати, вигукнула:
– Ось і мої дівчатка! Як вони тобі, виросли?
Почався справжній гармидер. Деде впізнала Дженнаро, спокусливо примружившись, махнула йому рукою й покликала за собою: їй – дев’ять років, йому – майже п’ятнадцять. Ельза, щоб не відстати від сестри, щосили штовхнула його в бік. Я поглянула на них гордим материнським поглядом, і мене потішили слова Ліли:
– Ти добре зробила, що повернулася до Неаполя. Треба чинити так, як підказує серце. А дівчатка як підросли, справжні красунечки!
Я нарешті змогла полегшено зітхнути. Енцо, щоб підтримати розмову, запитав у мене про роботу. Я трохи похвалилася успіхом другої книжки, але відразу второпала, що про першу свого часу в районі чули, а дехто навіть її читав, а про другу не знали не тільки Енцо чи Кармен, а навіть Ліла. Тож я швиденько перейшла на жартівливий тон, кепкуючи із самої себе, врешті перевела розмову на їхню роботу й весело промовила:
– Кажуть, ви з пролетарів перетворилися на хазяїв!
Ліла ледь помітно стенула плечима, перевівши запитальний погляд на Енцо, а той скупими короткими фразами взявся мені пояснювати, як ідуть справи. Сказав, що за останні роки в комп’ютерних технологіях відбувся справжній прорив, «Ай-бі-ем» випустила на ринок нові ЕОМ, що геть відрізняються від попередніх. Як завжди, він називав купу технічних термінів, від яких мені швидко ставало нудно. Згадував «Систему 34» і «5120», пояснював, що тепер уже ніхто не користується ні перфокартами, ні перфораторами чи контролерами. Їх замінила спеціальна мова програмування – BASIC, а самі машини стали меншого розміру: хоч і з меншою потужністю для розрахунків та помірнішим обсягом для зберігання даних, але і з нижчою вартістю. З усього сказаного я зрозуміла лише одне: оті нові технології мали для них вирішальне значення. Вони взялися за вивчення новинок і вирішили, що зможуть впоратися самостійно. Тож створили власну фірму під назвою «Basic Sight» («бо якщо назвати не англійською, то тебе ніхто серйозно не сприйматиме!»),
