роком – рік,За кроком – крок…
Я душу спік,
Сльозами змок.
Пізнав печаль
Я не одну…
Та долю все ж —
Не прокляну.
Бо основне:
Я був, я жив.
Не все забрав —
Щось залишив.
Щодня неначе починаюсь знову,
Хоч за собою не палю мости…
Нанизую на власне серце слово,
А за всі муки, Господи, прости.
Відродженим іду шукати правди,
Очищеним – відновлюю красу.
Я на сльозі людській не вчуся грати,
Чужу печаль на сміх не понесу.
Свої гріхи ношу завжди з собою
І не скажу: мені це не болить.
В юрбі суєтній був і я юрбою,
Пізнав і сором, і лякливу мить.
Пізнав усе: мене не раз ламали,
Під ноги клали балки перепон.
Та не згубилось віще слово мами:
«Синочку, совість – вищий наш закон».
Я прагнув мати цю єдину міру,
Для вчинків, що кумедні і сумні,
Святим отцям я навіть не повірю,
Коли мені сумління скаже «ні».
Стрімке життя міняє ідеали,
Стають нові вожді на п’єдестал.
Але земля, що кривдою топтали,
Для мене все ж найвищий ідеал.
Бо тут мої і осені, і весни,
Бо тут мої і зорі, і хрести.
Мій краю, я перед тобою чесний,
А за все інше – Господи, прости.
Молись, шануйся в ріднім слові —
І Бог тоді повірить нам.
А крики злісні, гонорові
Не треба пропускати в храм.
Та хоче наш сусід повчати —
Хто ми, і звідки, і чому…
Ми знаємо свої початки
І чуєм пращурів сурму.
Слова, пригладжені до лоску,
Із хитрих вуст летять у вись.
Наслухавшись попів московських,
Народе мій, не помились.
І не бери на душу сором,
Бо це не з наших сподівань.
Бач – по Мазепинських соборах
Москва собі збирає дань.
Пізнаймо істину єдину,
Де височінь і глибина:
Тоді воскресне Україна,
Як буде церква в нас одна!
Крізь брехні, злості та зневіру —
Тобі, Вкраїно, йти вперед,
Переступивши дійсність сіру,
Що наставляє свій багнет.
Не тухне сяєво небесне,
Бо вже в очах твій храм стоїть…
Іще прийдуть, із мрій воскреснуть
Для правди лицарі твої.
Хай в тебе недругів багато —
Не розгубися в суєті,
Бо день прийде – і Бог освятить
Тебе на звершення святі.
Помахали літа журавлиним пером.
Ой, як слизько іти по дорозі…
Поспішаймо, братове, творити добро —
Поки ми іще в змозі.
Хай же недругів крик не заглушить наш рід.
Ні, ярмо не вдягаймо на спину.
Не топчімо Тарасів святий заповіт —
Хай
