життя…Колись проворна хвиля,
Тепер все тихше
Чуть її мотив…
Та рідна пісня,
Як татарське зілля,
Мене знов кличе
Ув обійми див.
Пливе ріка,
Де човники і шхуни
Моїх видінь
На білім папірці.
Я вдячний долі:
Зовсім не шкодую,
Що скупаний
Колись у цій ріці.
Ріка життя…
Ще скільки простягнеться?..
Та втішений,
Що можу проректи:
Ріка життя
Тече із мого серця,
Щоб у твій день,
Вкраїно, протекти.
Хто є хто – це розгледіти важко,
Коли зло носить маску добра
І шуліка, немов райська пташка,
Біле пір’я собі підбира.
Хто є хто – помилитися можна, —
Ми не маги, якісь мудреці.
Лиш признаюся: помилка кожна
Залишає на серці рубці.
Як упаду… Вітрам віддам свій голос.
А вічну думу – полю і садам.
Крізь мене проросте тужавий колос
На тиху згадку, добрі люди, вам.
Перетворюся у дощі навкісні,
В громи весняні, в запах полину.
І озовуся у нехитрій пісні,
Що в синій вечір сколихне струну.
Як упаду… Віддам я небу очі —
Хай котить сонце тепле, осяйне.
І, може, хтось під небом цим захоче
Із пам’яті покликати мене.
Як упаду… На листі калиновім
Писатиму із дальності листи,
Бо хочу з вами стрітися у слові,
У ріднім слові віри й доброти.
У годину чорну й грізну
Він озвучив людям пісню,
Що покликала до волі,
Бо прийшла на те пора.
І, осиливши дорогу,
Засурмила перемога,
Обняла людей щасливих,
Що… забули пісняра.
Пориви час остудить
І стишаться громи.
Все буде так, як буде.
Чи так, як прагли ми?
Не буду гнівно гудить
Життя уперту суть.
Все буде так, як буде.
Чи так повинно буть?
Воскреслі у вогні
Знамена піднесем…
Ми будем на коні,
Хоча ще під конем.
В житті своє візьмем,
Не втопимось в багні…
Хоча ми під конем,
Та будем на коні.
Нікчемне, беручке, мов клей, —
До всіх вчепитись може…
Уміймо забувати зле
І пам’ятать хороше.
Крізь втому, котра спину гне,
Крізь біль невдач і крики
Хай не заступить нам дрібне
Побачити велике.
Дай, Боже, нам своєї сили
І мужності своєї дай,
Щоб ми від зла оборонили
Себе і свій стражденний край.
Дай, Боже, нам своєї віри,
Що ми народ – були і єсть!
Хай недруга лихі сокири
Пощербляться
