вбога і хлівець поганий —Та наливай в гранчак без зайвих слів…
Яка ганьба. Хіба ми з роду п’яниць?
Хіба ми з роду вічних гультяїв?
Ні, ми уміло сіяли й косили,
Колись найкращим був наш хлібний лан.
Та забирає думання і сили
Оцей підступний, цей хмільний дурман.
Пропити можна долю і родину,
Бо гірше ворогів зміїне зло…
Ти маєш щось робити, Україно,
Щоб врятувать своє хмільне село.
Добре живеться людині,
В кого м’якенький хребет.
Так воно… Так і понині:
Судження це – не секрет.
Добре тому, хто зігнеться,
Скаже, що хочуть почуть,
Руку лизне і всміхнеться
Там, де дійшло до плачу.
Сипле: ви – світоч, ви – геній,
Хоч ті персони пусті…
Так – і монетки в кишені,
Так – і тепленько в житті.
Правда вже не на фасаді —
Десь, щоб не бачив ніхто…
Глянь – він уже на посаді
Із персональним авто.
Може, не ті маю гени,
Але скажу наперед —
Не розраховуй… Бо в мене
Закостенілий хребет.
Весь час обдурюють мене
І рідний люд, і рідна влада…
Згадалось судження одне:
Людська брехня – липка принада.
Ми потонули вже в брехні,
Згубивши гордість та чесноти,
Свої достоїнства земні
Змінявши на чужі банкноти.
Не можемо без неї жить —
Їй підставляєм лоба й плечі,
Щоб полоскатись кожну мить
В брудній, брехливій колотнечі.
Розбивши гідності мости,
Утверджуємо суть безбожну:
Якщо збрехав для мене ти —
То я й тобі збрехати можу.
Збрехать, що плюнуть, – все одно…
Не треба задавать питання.
Брехню всяк сипле, як пшоно, —
Без остраху і покаяння.
Ой, думи рояться сумні
І позирають в очі строго…
Бо як в густій імлі брехні
Знайти до істини дорогу?
В нас метушні, як в тих комах…
Де загубились лад і спокій?
Усі ми добрі на словах,
Насправді – ми такі жорстокі.
Ми злість ковтаєм, як вино,
Нас бісить справедливе слово.
І все, що Богом нам дано,
Чомусь втрачаєм поступово.
Шукаєм виправдань собі,
Рука гріховна хрест тримає…
Але неправді та злобі
Немає виправдань, немає.
Господь казав нам: полюби
І розділи хлібину чесну…
Коли ж ми зможем без злоби
Цю заповідь в душі понести?
Життя – суцільний лабіринт…
Де вихід, а де вхід?
І я блукаю не один
У нім багато літ.
І спотикаюся, і злюсь,
Спиняюсь там і тут…
Йду обережно, бо боюсь
В глухий потрапить кут.
Ось
