потягли за собою того, що мав яйцеподібну голову. Блідий і спітнілий, він ще раз озирнувся біля дверей і хотів був щось вигукнути, але його випхнули з кімнати.
– От мерзотник! – вилаявся Фельдман. – Влаштував комедію, як артист! Пам’ятаєте, він ще ніяк не міг угамуватися, що я просипаю свою відпустку?
– Він же програв, – раптом втрутився Румель, що досі байдуже сидів біля столу. – Він добряче програв! Двадцять три марки! Це вам не абищо! Мені, мабуть, слід було б повернути йому гроші.
– Це ти ще встигнеш зробити. Машина ще не поїхала.
– Що?
– Вона стоїть унизу. Спустися і віддай йому гроші, коли тебе так мучить совість. Румель підвівся і вийшов.
– Ще один божевільний! – прокоментував Фельдман.
– Що той пуголовок робитиме з грошима на передовій?
– Він зможе програти їх ще раз.
Гребер ступив до вікна й виглянув. Унизу команда готувалася до від’їзду.
– Діти й діди, – мовив Ройтер. – Після Сталінграда вони підмітають усіх.
– Так.
Команда вишикувалась.
– Що це з Румелем? – спитав Фельдман здивовано. – Раптом заговорив.
– Він заговорив ще тоді, коли ти спав.
Фельдман у самій сорочці підійшов до вікна.
– Он стоїть отой пуголовок, – сказав він. – Тепер він сам матиме змогу пересвідчитися, чи це не те саме – спати тут і думати про фронт і бути на фронті й думати про батьківщину.
– Ми й самі скоро пересвідчимося в цьому, – заявив Ройтер. – Мій штабний лікар пообіцяв наступного разу визнати мене «придатним». Він чоловік відважний і пояснив мені, що справжнім німцям ноги не потрібні. Можна, мовляв, воювати й сидячи.
З вулиці долинула команда. Колона рушила.
Гребер дивився на все це, ніби крізь зменшувальне скло. Солдати, що оце помалу віддалялися, здавались живими ляльками з дитячими гвинтівочками.
– Бідний пуголовок! – промовив Ройтер. – Він же лютував не через мене. Він лютував через свою дружину, бо думає, що вона одразу ж, як тільки він поїде, почне йому зраджувати. А ще через те, що вона одержує допомогу за чоловіка і на цю допомогу, цілком імовірно, гуляє зі своїм полюбовником.
– Допомога за чоловіка? А що, хіба є така? – запитав Гребер.
– Гей, чоловіче, ти звідки взявся? – Фельдман похитав головою. – Дружина одержує двісті марочок щомісяця. Це немалі гроші. Заради них багато хто одружився. Навіщо дарувати державі гроші?
Ройтер відійшов від вікна.
– Сюди приходив твій друг Біндинг і питав про тебе, – сказав він Греберові.
– Що йому було потрібно? Він просив щось мені переказати?
– У нього буде невеличка вечірка. Він хоче, щоб і ти прийшов.
– Більш нічого?
– Більш нічого.
Увійшов Румель.
– Ти наздогнав пуголовка? – поцікавився Фельдман.
Румель
