подивився на неї. У серце йому ніби хлюпнула гаряча хвиля. «Де тільки були мої очі першого вечора?» – подумав він.
– Де ця сатана? – спитав перегодом.
– Пішла по селах. Збирає пожертвування на зиму чи на літо. Повернеться аж завтра вночі. Сьогоднішній вечір і завтра цілий день у нашому розпорядженні.
– Як це – завтра цілий день? Хіба тобі не треба йти на твою фабрику?
– Завтра ні. Завтра неділя. Поки що в неділю у нас вихідний.
– Неділя! – проказав Гребер. – Яке щастя! А я й не знав! Нарешті я матиму змогу хоч раз подивитися на тебе вдень! Досі ми зустрічалися тільки увечері та вночі.
– Невже?
– Звичайно. У понеділок ми вперше вийшли погуляти. З пляшкою арманьяку.
– Справді, – промовила вражено Елізабет. – Я тебе теж удень не бачила. – Вона хвилю помовчала, глянула на нього, потім відвела очі. – Ми живемо досить неорганізовано, чи не так?
– А нам не залишається нічого іншого.
– Теж правда. А що буде, коли завтра ми побачимо одне одного в промінні яскравого полуденного сонця?
– Полишмо це на розсуд Божого провидіння! Але що ми робитимемо сьогодні ввечері? Підемо в той самий ресторан, що і вчора? Він геть нікудишній. От відвідати б «Германію»! Жаль, що її розбомбило.
– Ми можемо залишитися тут. Пити у нас ще вдосталь. Я спробую що-небудь зварити.
– А ти тут витримаєш? Чи не краще кудись піти?
– Коли фрау Лізер немає вдома, для мене ніби настають канікули.
– Тоді лишаємось тут. Це буде чудово. Вечір без музики! І мені не треба повертатися до казарми. Але як же бути з вечерею? Ти справді вмієш готувати? Поглянувши на тебе, цього не скажеш.
– Я спробую. Продуктів усе одно небагато. Лише те, що одержуємо за талонами.
– Ну, на цьому не розживешся.
Вони пішли на кухню. Гребер оглянув запаси Елізабет. У неї майже нічого не було: трохи хліба, штучний мед, маргарин, двоє яєць і кілька зморщених яблук.
– У мене ще є продуктові талони, – сказала вона. – Можна дещо одержати. Я знаю одну крамницю, яка вечорами відчинена.
Гребер засунув шухляду назад.
– Прибережи свої талони. Вони потрібні тобі самій. Сьогодні треба щось роздобути в інший спосіб. Організувати?
– Тут не можна нічого красти, Ернсте, – стривожено сказала Елізабет. – У фрау Лізер кожен грам на рахунку.
– Уявляю собі. Та я й не маю наміру красти. Я хочу, як солдат у ворожому стані, провести реквізицію. Один чоловік на ймення Альфонс Біндинг запросив мене до себе на вечірку. Так ось: те, що я там з’їв би, якби залишився, я заберу й принесу сюди. У тому домі величезні запаси. Через півгодини я повернуся.
Альфонс зустрів Гребера з розпашілим обличчям і розкритими обіймами.
– Добре, що ти прийшов, Ернсте! Заходь! Сьогодні в мене день народження! Зібралося кілька друзів.
У мисливській кімнаті було повно цигаркового диму й людей.
– Послухай-но, Альфонсе, –
