можливість утекти, проливши стільки крові.
Чилтонів стіл і досі стояв у кабінеті, але стілець пропав – завдяки маленьким розмірам його було легко вкрасти. Шухляди порожні, окрім розчавленого алказельтцеру.
У кабінеті лишилися дві картотечні шафи. На них були прості замки, і колишній технічний агент Старлінг відімкнула їх менш ніж за хвилину. У нижній шухляді лежав усохлий сендвіч у паперовій обгортці, кілька бланків метадонової клініки, а також ароматизатор для рота, тюбик тоніку для волосся, гребінець і кілька презервативів.
Старлінг замислилася про лікарняний підвал, схожий на каземат, де доктор Лектер прожив вісім років. Їй не хотілося туди спускатися.
Вона могла б скористатися мобільним і попрохати когось із міської поліції спуститися разом із нею. Могла б попросити польовий офіс у Балтиморі прислати до неї ще одного агента ФБР. Сірий день майже закінчився, і навіть зараз їй уже ніяк не уникнути години пік на дорогах Вашингтона. Якщо доведеться чекати, справи тільки погіршаться.
Попри пил, вона похилилася на Чилтонів стіл і спробувала вирішити. Вона насправді гадала, що в підвалі можуть лежати папки, чи її просто тягло в те місце, де вона вперше побачила Ганнібала Лектера?
Завдяки кар’єрі в правоохоронних органах Старлінг дізналася про себе принаймні одну річ, а саме: вона не шукала собі пригод і була б рада ніколи знову не відчувати страху. Але в підвалі можуть бути папки. Вона зможе це перевірити за п’ять хвилин.
Вона пам’ятала, як, коли спускалася сюди багато років тому, за спиною ляскали двері підвищеної безпеки. На той випадок, якщо хтось захоче їх зачинити цього разу, вона зателефонувала до Балтиморського польового офісу, повідомила про своє місцеперебування й домовилася зв’язатися за годину, коли вийде.
Світло ввімкнулося на внутрішніх сходах – ними Чилтон колись давно проводжав її до підвалу. Тут він пояснював правила безпеки поводження з Ганнібалом Лектером, а тут, під оцією лампою, зупинився, щоб дістати з гаманця фотографію медсестри, чий язик доктор Лектер з’їв під час спроби провести медогляд. Якщо під час гамування доктору Лектеру вибили плече, то, звісна річ, мав існувати рентгенівський знімок.
Протяг на сходах торкнувся шиї, наче десь було прочинене вікно.
На майданчику валялася коробка з-під гамбургера з «Макдональдза», розкидані серветки. Поплямована посудина, де колись була квасоля. Рештки їжі. У кутку – звивисте лайно і ще серветки. Світло кінчалося на нижньому сходовому майданчику перед великими сталевими дверима, що вели до відділення для буйних, – тепер вони були прочинені навстіж, трималися на гаку на стіні. Ліхтарик Старлінг містив п’ять батарейок D і пускав хороший, широкий промінь.
Старлінг освітила ним довгий коридор колишнього відділення максимальної безпеки. У дальшому кінці виднілося якесь нагромадження. Дивно бачити відчинені двері в камерах. Підлога була завалена обгортками з-під хліба й паперовими склянками.
