стрічками з простирадл.
– Привіт, – сказав він, ледве рухаючи язиком, розпухлим від стоматиту. Старлінг за п’ять футів відчувала його дихання. Рука під курткою перемістилася від зброї до балончика з «Мейсом».
– Привіт, – відповіла Старлінг. – Будь ласка, станьте туди, спиною до ґрат.
Чоловік не поворухнувся.
– Ти Сус? – спитав він.
– Ні, – сказала Старлінг. – Я не Ісус.
Голос. Старлінг пам’ятала цей голос.
– Ти Сус?!
Чоловік кривив лице.
Цей голос. Ану думай.
– Привіт, Семмі, – сказала Старлінг. – Як ти? Щойно про тебе згадувала.
Що там про Семмі? Інформація прибувала швидко, у довільному порядку. Виклав голову своєї матері на тацю для пожертв, поки паства співала «Віддавай Господу найкраще». Сказав, що то найдорожча річ у нього. У Придорожній баптистській церкві. Побивається, як казав доктор Лектер, що Ісус десь забарився.
– Ти Сус? – мовив Семмі, цього разу жалісно. Він поліз у кишеню й витяг звідти недопалок, чималий, понад два дюйми завдовжки. Виклав його на осколок тарілки й простягнув, пропонуючи Старлінг.
– Семмі, вибач, ні. Я не…
Семмі раптом ожив, розлютився, що вона не Ісус, і у вогкому коридорі загримів його голос:
– Я ХОЧУ ТИ ЗІ СУСОМ!
Я ХОЧУ ТИ З РИСТОМ!
Він замахнувся осколком тарілки з вигнутим, мов мотика, гострим краєм і зробив крок до Старлінг, ступивши обома ногами в калюжу, скорчивши обличчя, хапаючи вільною рукою простір між собою і Старлінг.
Спиною вона відчула тверду поверхню шаф.
– І ТИ ПІДЕШ З ІСУСОМ… ЯК БУДЕШ МОЛОДЦОМ, – промовила Старлінг голосно й чітко, мов гукала до нього з далини.
– Угу, – спокійно мовив Семмі й зупинився.
Старлінг порилася в сумочці, знайшла шоколадний батончик.
– Семмі, у мене є «снікерс». Любиш «снікерс»?
Він нічого не відповів.
Вона поклала «снікерс» на коричневу папку й простягнула її до Семмі так само, як він простягав свою тарілку.
Він зробив перший укус, навіть не знявши обгортки, потім виплюнув папір і знову вкусив, з’ївши півбатон-чика за одним разом.
– Семмі, тут іще хтось був?
Він проігнорував питання, поклав решту батончика на тарілку й зник за купою матраців у своїй старій камері.
– А це що, блін, таке? – спитав жіночий голос. – Дякую, Семмі.
– Хто ви? – гукнула Старлінг.
– Не ваше собаче діло.
– Ви живете тут із Семмі?
– Та ні. Прийшла на побачення. Ви не могли б нас залишити наодинці?
– Так. Відповідайте на мої питання. Ви тут давно?
– Два тижні.
– Тут
