style="font-size:15px;"> Барні зійшов сходинками вниз. Навіть коли він став перед Старлінг на тротуарі, їй усе одно доводилося дивитися на нього знизу вгору. Вона не злякалася габаритів Барні, на відміну від більшості чоловіків.
– Чи згодні ви визнати для протоколу, офіцере Старлінг, що мені не зачитали права? – голос був високий і хрипкий, як у Тарзана у виконанні Джонні Вайсмюллера.
– Звісно, я тебе не «відмірандила».[36] Визнаю.
– Не хочете сказати це в сумку?
Старлінг відкрила сумку й заговорила в неї гучним голосом, наче там сидів троль:
– Я не «відмірандила» Барні, він не знає про свої права.
– Далі вулицею є одна кав’ярня нічого така, – сказав Барні. – Скільки капелюхів ви носите в тій сумці?
– Три, – відповіла Старлінг.
Повз них проїхав фургон з «інвалідними» номерами, і Старлінг одразу відчула, що пасажири на неї дивляться, але ці стражденні часто хтиві і мають на це повне право. Юнаки, які сиділи в машині на наступному переході, також на неї дивились, але нічого не сказали через Барні. Будь-який предмет, вистромлений з вікна, миттєво привернув би увагу Старлінг (вона й досі чекала на помсту «кріпів»), але мовчазне витріщання можна стерпіти.
Коли вони з Барні зайшли до кав’ярні, фургон позадкував у провулок, щоб розвернутись, і поїхав туди, звідки прибув.
Їм довелося чекати, доки звільниться кабінка в цій переповненій забігайлівці, де подавали шинку зі смаженими яйцями й офіціант щось кричав на гінді кухарю, який з винуватим виглядом перевертав м’ясо довгими щипцями.
– Поїжмо, – запропонувала Старлінг, коли вони всілися. – За рахунок Дядечка Сема. Як життя, Барні?
– З роботою все гаразд.
– Ким працюєш?
– Санітаром, дипломований медбрат.
– А я гадала, ти вже матимеш середню медичну освіту, може, медінститут закінчив.
Барні стенув плечима й потягся до молочника. Підвів очі на Старлінг.
– Вам всипали за те, що підстрелили Евелду?
– Ще побачимо. Ти її знав?
– Бачив раз, коли привезли її чоловіка, Діжона. Він уже був мертвий, сплинув на санітарів кров’ю ще до того, як потрапив у «швидку». Із нього вже фізрозчин лився, коли до нас дістався. Вона все не пускала його, намагалася відбитися від медсестер. Мені довелося… самі розумієте… Красива жінка, та й сильна. Її не привозили після того, як…
– Ні, її визнали мертвою на місці події.
– Я так і думав.
– Барні, коли ти передав доктора Лектера людям із Теннессі…
– Вони нечемно з ним поводились.
– Коли ти…
– І тепер усі вони мертві.
– Так. Його вартові примудрилися прожити три дні. Ти протримався вісім років, наглядаючи за доктором Лектером.
– Насправді, шість років – він там уже був, коли я прийшов.
– Як
Правило Міранди, згідно з яким підозрюваному під час арешту треба зачитати права.
