прийти по тебе?
Барні захитав своєю величезною головою:
– Якось він мені сказав, що як є вибір, то він надає перевагу грубіянам. «Органічні грубіяни» – так він їх називав.
Барні засміявся – рідкісне видовище. У нього були маленькі дитячі зуби, тому ця радість видавалася трохи маніякальною, наче веселощі немовляти, коли воно відригує кашку в обличчя противного дядечка.
Старлінг замислилася, чи не забагато часу провів Барні в підземеллі з психами.
– А як щодо вас, вам ніколи не бувало… страшно після його втечі? Ніколи не думали, що він і по вас може прийти? – спитав Барні.
– Ні.
– Чому?
– Бо він сказав, що не прийде.
Дивно, та ця відповідь їх обох задовольнила.
Принесли яєчню. Барні й Старлінг зголодніли і кілька хвилин не відривалися від тарілок. Тоді…
– Барні, коли доктора Лектера перевели до Мемфіса, я попросила в тебе малюнки з його камери, і ти їх мені приніс. Що сталося з рештою речей – з книжками, записами? У лікарні немає навіть його медичної картки.
– Там був такий бардак, – Барні зробив паузу, стукаючи сільничкою по долоні. – Такий бардак, ну, ви розумієте, у лікарні. Мене скоротили, багатьох тоді скоротили, речі просто валялися без ладу. Ніхто не знає…
– Перепрошую? – перебила Старлінг. – Я за цим галасом не розчула, що ти сказав. Учора ввечері я дізналася, що примірник «Кулінарного словника» Александра Дюма з підписом і примітками доктора Лектера було продано на закритому аукціоні в Нью-Йорку два роки тому. Його придбав приватний колекціонер за шістнадцять тисяч доларів. Афідевіт, що підтверджував право власності продавця, був підписаний «Кері Флоксом». Барні, ти не знайомий з тим «Кері Флоксом»? Сподіваюся, що знайомий, бо його рукою підписана твоя заява на влаштування до лікарні, де ти наразі працюєш, тільки от ім’я стоїть «Барні». Він і податкову декларацію за тебе заповнював. Вибач, я не почула, що ти там раніше казав. Не хочеш почати ще раз? Скільки ти отримав за книжку, Барні?
– Близько десяти, – відповів Барні, дивлячись їй у вічі.
Старлінг кивнула:
– На чекові вказано десять із половиною. Скільки ти отримав за інтерв’ю з «Базікалом» після втечі доктора Лектера?
– П’ятнадцять штук.
– Круто. Молодець. Сам вигадав усю ту маячню, що їм наговорив?
– Я знав, що доктор Лектер не став би заперечувати.
Він би в мені розчарувався, якби я не поводив їх за носа.
– Він напав на ту медсестру ще до того, як ти прийшов у Державну балтиморську?
– Так.
– Йому вибили плече.
– Здається.
– Йому зробили рентген?
– Мабуть.
– Мені потрібен знімок.
– Гм-м-м-м.
– Я з’ясувала, що автографи Лектера поділяються на дві категорії: одні написані чорнилом
