після школи. Мвітині уроки чудово допомагали мені стримувати страх перед червоним оком. Я борець за природою, і, щойно в мене просто з’явилися знаряддя для боротьби, нехай і вбогі, моя тривога перестала мене паралізовувати. Принаймні в ті дні.
Добре відволікав і сам Мвіта. Він був красномовний, гарно вдягався й шанобливо поводився. А ще він не мав такої репутації ізгоя, як я. Лую та Діті заздрили мені через зустрічі з ним. Вони із задоволенням переповідали мені чутки про те, що йому буцімто подобаються старші заміжні дівчата, майже двадцятирічні. Дівчата, що вже закінчили школу та могли запропонувати більше в інтелектуальному плані.
Мвіту ніхто не міг розкусити. Дехто казав, що він самоук і живе з однією старою, якій читає книжки в обмін на кімнату та гроші на витрати. Дехто казав, що він сам володіє своїм будинком. Я про це не питала. Знала, що він мені не скаже. Однак він був еву, і тому я раз у раз чула, як хтось каже, що в нього «нездорова» шкіра та «огидний» запах і що з нього, хоч скільки книжок він прочитає, однаково нічого доброго не вийде.
Розділ 7
Засвоєні уроки
Я вийняла діамант із рота й під швидкі удари свого серця передала його Мвіті. Торкнувшись мого каменя, чоловік здобуде можливість заподіяти мені велику шкоду чи велику милість. Мвіта, хоч і не поважав джвагірських традицій, знав, що їх поважаю я. Тож брав діамант обережно.
Був ранок вихідного дня. Сонце щойно зійшло. Мої батьки спали. Ми сиділи в садку. Я була саме там, де хотіла бути.
– Як я розумію, ти вічно зберігатимеш знання про те, на кого перетворилася, – сказав він. – Це правильно, як гадаєш?
Я кивнула. Зосередившись на цій думці, я відчула просто в себе під шкірою грифа й горобця.
– Це тут, під поверхнею, – повільно вимовив він. – Помацай пір’їну пальцями. Почухай її, потри. Заплющ очі. Згадай. Зіпрись на це. А тоді стань цим.
Пір’їна в моїй руці була гладенька й тендітна. Я знала, де саме вона опиниться. На порожньому стрижні в мене на крилі. Цього разу я була при тямі й усе контролювала. Не було так, що я розтанула, перетворившись на безформну калюжу, а тоді прибрала іншої форми. Я весь час кимось була. Мої кістки злегка гнулися, потріскували та зменшувалися. Болю не відчувалося. Тканини мого тіла гойдались і зміщувались. Мій розум змінив фокус. Я все-таки була собою, але з іншого ракурсу. Я чула ніби тихе ляскання, всмоктування та відчувала той потужний запах, який помічала лише коли відбувалося щось дивне.
Я летіла високо. Чуття дотику в мене було притлумлене, бо мою плоть захищало пір’я. Зате я бачила все. Слух у мене був такий гострий, що я чула, як дихає земля. Повернулася я виснаженою та зворушеною до сліз. Усі мої чуття напружено працювали навіть після того, як я обернулася назад. Мені було байдуже, що я гола. Мвіті довелося загорнути мене в рапу, поки я плакала в нього на плечі. Я вперше в житті змогла вирватися. Коли все здаватиметься надто тісним, надто близьким, я зможу втекти в небо. Звідти легко розгледіти пустелю, що тягнеться далеко за Джвагіром. Можна летіти так високо, що мене не побачить навіть овальне око.
Того дня, коли ми сиділи перед садком моєї матері, я багато розповіла Мвіті
