дня по обіді я загрюкала їй у двері сильніше, ніж хотіла. Я ще була збудженою. У школі я зберігала сердитий спокій. Бінта, Лую й Діті розуміли, що мене слід залишити саму. Після вранішнього візиту до хатини Аро мені слід було прогуляти школу. Та обоє моїх батьків були на роботі, а сама я не почувалася в безпеці. Після школи я пішла просто до будинку Ади.
Вона без поспіху відчинила двері й насупилася. Ада, як завжди, була елегантно вбрана. Її стегна та ноги були щільно загорнуті в зелену рапу, а кофтина того ж кольору мала такі пишні плечі, що якби вона зробила крок уперед, то вони б не пройшли у двері.
– Ти ходила знову, так? – запитала вона.
Я була надто збаламучена, щоб замислитися, звідки вона це знає.
– Він покидьок, – гарикнула я. Вона взяла мене за руку й затягнула всередину.
– Я стежила за тобою, – промовила вона, дала мені чашку гарячого чаю і сіла навпроти мене. – Відколи планувала весілля твоїх батьків.
– І що? – пирхнула я.
– Чому ти прийшла сюди?
– Ви маєте мені допомогти. Аро має мене навчити. Ви можете його переконати? Він – ваш чоловік. – Я посміхнулася. – Чи це брехня, як і Одинадцятий ритуал?
Вона підскочила й дала мені доброго ляпаса. Мені запекло щоку, і я відчула в роті смак крові. Якусь мить вона гнівно дивилася на мене згори вниз. Знову сівши, вона сказала:
– Випий свій чай. Кров змиється.
Я трохи надпила, мало не впустивши чашку з рук.
– П-прошу вибачення, – забелькотіла я.
– Скільки тобі зараз років?
– П’ятнадцять.
Вона кивнула.
– На що ти сподівалася, пішовши до нього?
Якусь мить я сиділа мовчки, боячись говорити. Позирнула на закінчений розпис.
– Можеш говорити, – запевнила вона.
– Я… я про це не думала, – тихо сказала я. – Просто…
Як можна це пояснити? Натомість я поставила те запитання, заради якого прийшла.
– Він – ваш чоловік, – сказала я. – Ви, певно, знаєте те, що знає він. Так мають жити чоловік і дружина. Прошу, ви ж можете навчити мене Великих містичних аспектів? – Я скорчила найскромніше обличчя, на яке була здатна. Вигляд у мене, напевно, був напівбожевільний.
– Як ти про нас дізналася?
– Мені Мвіта розповів.
Вона кивнула й гучно втягнула в себе повітря.
– Отой хлопчисько. Треба намалювати його на розписі. Я зроблю з нього рибочоловіка. Він сильний, мудрий і ненадійний.
– Ми дуже близькі, – холодно сказала я. – А близькі люди діляться секретами.
– Наш шлюб – не секрет, – відповіла вона. – Старші люди знають. Вони всі це бачили.
– Ада-м, що сталося? Між вами та Аро.
– Аро набагато старший, ніж здається. Він мудрий, і дорівнятися до нього може лише кілька людей. Оньєсонву, він за бажання міг
