із подіями останніх років життя. Схоже, Сократ одружився на Ксантіппі вже у зрілому віці, оскільки його сини – Лампрокл, Софроніск та Менексен – були ще дуже молодими на момент його смерті. З діалогу «Федон» ми дізнаємося, що Ксантіппа та Менексен, молодший син, в останній день були у в’язниці, проте Сократ їх відіслав перед тим, як почати звичайну дискусію з друзями в очікуванні ухвалення вироку; уся родина повернеться, аби привітатися з ним незадовго до смерті. Залишається достатньо сумнівним той факт, що в нього була ще одна дружина, Мірта, з якою він підтримував стосунки перед та під час шлюбу із Ксантіппою.
Винахід демократії. Питання про те, чи народилася демократія за Клісфена, майже позбавлене сенсу. Організатори конференцій, на яких у 1992 р. відзначалося 2500 років демократії, вважають, що так. В античності, за поодинокими винятками, гадали, що ні, адже вони дуже швидко забули про Клісфена (після 508 р. до н. е. він зникає з джерел, як ніби його зовсім не було), а батьками-засновниками демократії визнають тих, хто жив або раніше (Солон), або пізніше (Ефіальт та Перикл).
Зрештою, існує історична ймовірність того, що Клісфен підтримує провідну роль Ареопагу, тобто ради старійшин, до складу котрої входили колишні архонти, як основного інструменту аристократії для здійснення нею контролю над політичним життям. Загалом шлях формування цієї «аномальної моделі» був складним процесом, який у розвитку в часі пройшов кілька фаз. Відтак, важко визначити певний точний момент, від якого можна говорити про demokratia («влада», krátos, «народу», démos: як наголошував Лучано Канфора, спочатку цей термін розкривав жорсткий та вбивчий для свободи характер народного правління). Найімовірніше, цією датою є 461 р. до н. е., коли реформи Ефіальта та Перикла позбавили Ареопаг великої частини його влади, формально зменшивши можливості аристократії контролювати публічні справи. Проте для завершення процесу ще залишалося зробити інші кроки: назвемо лише один з них – винагороду за виконання посадових обов’язків було запроваджено лише через пару поколінь.
В Афінах було сприйнято модель, що складалася у 461–322 рр. до н. е. лише з двома короткими інтервалами. Тут не йдеться про модель, яка вже у готовому вигляді вийшла з голови Зевса, як це було з його дочкою Афіною, покровителькою міста. Насправді протягом цих близько 150 років відбувалися різноманітні трансформації та нововведення, зокрема, в той історичний період, що розпочався після завершення Пелопоннеської війни (431–404 рр. до н. е.).
Місто – головна дійова особа. «Афіни, які й до того були великим містом, стають ще більшими після того, як звільнилися від тиранів», – стверджує Геродот, котрий свого часу був вражений надзвичайним зростанням як розмірів, так й потужності міста. Воно й насправді стає найбільшим у всьому Середземномор’ї: чисельність його громадян – чоловіків віком старше 18 років, що становила від близько 20 тисяч за Пісістрата й до 30 тисяч
