суперечках усі перебувають в однаковому стані, то індивідуальна репутація має переважне значення для піклування про громадські справи на підставі того кредиту довіри, котрий кожен отримує у певній царині, й не через право брати ширшу участь, а через власні чесноти; й навіть бідним, якщо вони здатні добре прислужитися місту, їх низький ранг не має затьмарити шлях» (ІІ 37.1, переклад італійською мовою здійснив Уго Фантазія). Існують винятки, пов’язані зі збереженням – протягом тривалого часу, але з менш істотним впливом на життя суспільства – цензових верств Солона, які не перешкоджали бідним отримати доступ до небагатьох громадських посад. Вочевидь, на практиці не бракувало винятків, коли найбагатші та найшляхетніші представники суспільства зберігали контроль над ключовими посадами. Однак варто зауважити, що в основних осередках демократії – на зборах, у раді та у судах – цілковита рівність між усіма громадянами не була формальним явищем.
2. Принципом призначення на всі громадські посади було жеребкування, оскільки подібна форма вибору стала справжньою ознакою демократії, хоча й зазнавала критики («хто хотів би обирати собі лікаря жеребкуванням?»). Існували два обмеження: по-перше, жеребкування відбувалося завжди серед volontari (бажаючих, добровольців), й інколи могло траплятися так, що через брак претендентів (що виникав насамперед стосовно представників віддалених демів, які не входили до Ради п’ятисот, що передбачало виконання важких обов’язків протягом цілого року). По-друге, афіняни розуміли, що є посади, для котрих неможливо ігнорувати судження про здатності кандидатів та довіру до них: стосовно окремих посад, передусім для 10 стратегів, що обиралися на рік, а також щодо певних посад фінансового характеру, на зборах проводилося голосування шляхом підняття рук.
3. Те, що стосується винагороди за виконання посадових обов’язків, є одним із найбільш делікатних моментів, і саме він викликає найбільше несхвалення серед противників демократії. Справді, підґрунтям традиційного грецького суспільства є поняття про публічні справи, політику. Вона вважається найвищою формою діяльності, котрій можуть присвячувати себе ті, хто має достатньо вільного часу, тобто, інакше кажучи, ті, хто не мусить працювати для того, щоб жити. Проте, як і в кожному суспільстві будь-якої доби, більшість людей, котрі жили в Афінах, мусили працювати, аби заробити собі на хліб, і часто трудова діяльність, чи то сільське господарство, ремісництво або торгівля, займала значну частину дня.
Будь-яке право участі у процесах прийняття рішень стосовно громади залишалося мертвою буквою закону, якщо більшість зацікавлених осіб не мали можливості брати таку участь. Перикл знайшов рішення, що впровадив спочатку для присяжних у судах і поступово поширив на громадські посади та членів Ради п’ятисот: винагороджувати виконання громадських обов’язків жетонами присутності, які загалом відповідали помірній винагороді працівника без спеціальної кваліфікації. Наприкінці V ст. до н. е. було запроваджено misthós ekklésiastikós,
