зводиться з крісла.
– Чорнильницю приведи у порядок! – наказує Твердохлібові. – Знайшли, де недокурки гасити!.. А то скажу от редакторові – він тебе на весь район пропечата!
«Запиши», однак, не додав, і всі зрозуміли, що Путько погрожує жартома. Твердохліб, відповівши, що і це зауваження він обов’язково врахує, запитав:
– Як, Митрофане Онисимовичу, – на ферми чи до Наталки?
Путько відповів, що до Наталки. Подивився хитренько на Твердохліба, запитав:
– Сват уже ж, мабуть, давно в неї сидить?
Помітив-таки, як Твердохліб моргнув бригадирові!
В машину, окрім Путька та редактора, втиснулися й Твердохліб з Нешеретом. Заступник і бригадир лишилися у конторі. Твердохліб наказав нікуди ні кроку: може, знадобляться.
Наталка недалеко од колгоспного двору й жила – бригадир давно уже добіг. Ще недавно тут було поле, а тепер у два рівні шнурочки стали хати. Зселяли минулого року із хуторів – майже кожного хазяїна облогою брали. І вмовляли, й погрожували, що трактори пустять та все к бісу розвалять, якщо по добрій волі не схочуть.
Та воно і не диво: тут же і садок, і колодязь, і хлівець, і сарай… То кидати оце все і їхати на голу толоку? Там же і дерево не ростиме, і вода гірка, як полин!
– Та чи ви її куштували? Ви спершу колодязь викопайте, а тоді уже й говоріть!
– Нащо мені пробувать, як я знаю й без цього!
Отакий у нас народ! Спробуй із ним поговорити по-людському!
Найдовше воювали з Протасієм. Цей як уперся – тиждень морочились. Аж поки Нешерет придумав: послали Протасія з підводою на шлях, і за два дні, поки його не було, розібрали та й перевезли до села хату і все, що було при хаті збудоване. Садок же вирубали і двір переорали. Повернувся Протасій, а його хата вже на новому місці: цілою бригадою ставили!
– А Кононенки як – не опиралися? – цікавиться Путько.
– Старі трохи покомизилися, але Наталка нам помогла.
– Чув? – до редактора. – Запиши!
Наталка стрічала гостей у воротях. І бригадир виглядав з-за клуні: стерігся, щоб не помітив Путько. Твердохліб йому махнув досадливо: виходь уже, зна все одно!
Наталка у хустці барвистій, у платті новому, у туфлях чорних, модельних: одягнула що мала найкращого. Бригадир же попередив: «Для газети зніматимуть!» Руки-ноги засмаглі, а обличчя біле: все літо од сонця берегла, хусткою по самісінькі очі обв’язувалась. Стоїть, бісова дівка, як намальована, – очей не одведеш! Вибрав Твердохліб під орден ланкову – не промахнувся.
– Ну, дочко, приймай сватів, – вилазив із машини Путько. – Чи, може, уже засватана?
– Як для кого! – сміється Наталка. Розбитна, у матусю вдалася! Батько, той би давно од машини за хату сховався. Наталка ж із Путьком уже добре знайома: була в районі на зльоті, і він кілька разів прямо у поле до неї навідувався. Незвичайна ж ланкова: взяла найвище на весь район зобов’язання. Вже не раз красувалася на шпальтах районної газети: коли сама, а коли і з своїми дівчатами; а тепер треба заготовити парадний портрет.
