Знав і мовчав… Як вона здригнулася, коли він сказав, що отой бандит заходив і до старости!.. Згадалося, бачте, минуле, знову в громадянську захотілось погратися?.. Ну, ну…
Вийшов з управи. Ніч тепла, тиха, в небі зорі сяють мрійливо, і якась аж ласкава дрімота розлита довкола. Йшов безлюдною вулицею – ніде ні шелесне, тільки його кроки відлунюють. Та ось назустріч вивалилася постать, розмита у темряві, крикнула здалеку:
– Хальт!
– Свої, свої, – відповів Гайдук задоволено: бач, уже й зупиняти навчились по-людському. А то: «Стій!» Чи ще гірше: «А хто то йде?» «Хальт!» – ось як треба казати. Коротко і ясно.
– Все гаразд? – запитав, порівнявшись із поліцаєм.
– Усе, гер начальник!
– Ґут, молодець. Ферштеєн?
– Ферштеєн, гер начальник!
– Можеш продовжувати.
Тут поліцай уже не знав, як відповісти по-німецькому, а по-вкраїнському не насмілився. Тому тільки виструнчився й козирнув. Козирнув теж не по-нашому – п’ятірнею до лоба дурного, а по-європейському – всього двома пальцями.
«Учіться, хлопці, учіться, – Гайдукові аж приємно було, що поліцаї стараються. – Оце – справжня школа, а не ваші парти вонючі! – Він саме минав школу, що чомусь завжди його дратувала, коли б не проходив. – Колись, може, й відкриємо, – пригадав розмову з Приходьком. – Тільки не так, як ви сподіваєтесь. Тут у голові його зблиснула думка: а й справді! Зібрати дітей та й посадити за парти: вивчати мову німецьку. Щоб не одні поліцаї кричали: «Яволь!» Не німцям же, не герові Крюгерові українську освоювати!.. От буде в районі, зайде до коменданта, в гестапо, поділиться ідеєю. Їм це сподобається, обов’язково сподобається: перша школа на завойованих землях. Для вивчення мови німецької. Залучення місцевого населення до передової культури. Взірцевий маєток і школа взірцева – звучить непогано! Молодець, гер Гайдук!..
В зовсім уже рожевому настрої зайшов до порожньої хати. Засвітив лампу, взяв хліба окраєць, шмат сала. Треба завтра ж послати підводи за Олькою. Бо це чорт-зна що! Але навіть суха їжа не могла зіпсувати доброго настрою: все думав про школу. Обов’язково вчителів, що володіють німецькою… Може, й німців… А цих – собаці під хвіст! На роботи найважчі, мордами в гній! Щоб забули, хто вони й що вони…
Й одразу ж згадав про Світличну. Цікаво, як вона там? Спить чи не спить?
Світлична не спала.
Коли Гайдук наказав її вивести (в неї аж у грудях холонуло од його нещадних запитань), коли Ашот понуро сказав їй зводитись та й повів з кабінету в коридор, а потім – у підвал, у холодну, вона трималася з останніх сил, щоб не впасти. Підгиналися, підламувалися, огидно тремтіли ноги. Світлична весь час хапалася за стіни, а внизу, на сходинах, що вели в підземелля, вона спіткнулася й, напевно б, упала, аби не Ашот: підхопив, підтримав, мовчки, без жодного слова. Тетяна аж схлипнула і, притулившись до одвірка, чекала, знеможена, поки він одімкне двері в підвал.
Ашот довго возився з замком,
