Невеличка драма. Валер’ян Підмогильний
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Невеличка драма - Валер’ян Підмогильний страница 15
– Так із вас завзятий комуніст? – лагідно запитала Ірен, подаючи цукор.
– Атож, – відповів Славенко, – я почуваю себе цілком пристосованим до життя в комуністичній громаді. На жаль, це справа дуже далекого майбутнього, хоч подих його вже зараз почувається. Передусім до розумових інтересів покликано широкі маси, які жили досі нікчемним тваринним побутом; науку звільнено від усяких ідеалістичних забобонів, поставлено їй виразну й високу мету – безпосередньо служити людям у боротьбі з природою. Від цього, правда, потерпіли деякі псевдонауки, як от історія літератури й інші, до неї подібні, які зведено на другорядну ролю супроти точних наук, що творять реальні й пожиточні цінності. Я, зрештою, навіть не розумію, як взагалі література – розумію тут літературу не наукову, – могла стати об’єктом дослідження. Щоправда, – звернувся він до Ірен, – ви тут зо мною не погодитесь: ви читаєте белетристику, любите мистецтво.
– Атож, тут маємо трохи різні смаки, – посміхнулась Ірен.
– Але Ірен не так багато й читає, – зауважила мати.
– Я це цілком розумію і, коли хочете, виправдую, – сказав Славенко.
– А літератори наші пищать, – сказав професор, беручи улюблене тістечко «наполеон». – У мене лікується один від виразки шлункової, чудовий хлопець, так каже, що заїдає їх… якесь замовлення заїдає…
– Причина розпачу, що охопив, скільки відомо мені, найкращих представників літератури, – сказав Славенко, – полягає в тому, що література й мистецтво взагалі не спроможні вже своїми способами виконувати соціальне замовлення…
– Атож, він так і сказав: соціальне замовлення! – скрикнув професор.
– Соціальне замовлення, тобто відбивати дух нашої доби, – провадив Славенко, злегка вклонившися професорові. – Його може виконати тільки наука. Зрештою, мистецтво повстало, як наслідок нерозуміння природи й життя; це нерозуміння митець переносить, не розв’язуючи, в художній твір, дістаючи в цьому ілюзорне заспокоєння, якого зазнають і ті, хто в тій чи тій формі цей твір сприймає. Відтворити нерозуміння, а не знищити його – от, противно науці, основна прикмета мистецтва. Звичайно, воно промовляє ще до нашої відсталості, до нашої неорганізованості, що ми взяли в спадок від минулої півкультури і що в нас цілком зрозуміла й виправдана, як я й казав вам, Ірен… Але це в нас, інтелігентах, що мусили перетравити так звану буржуазну цивілізацію, яка суттю своєю є тільки переходовий ступінь до справжньої цивілізації. І зовсім не зрозуміла річ, коли дехто підтримує теорію нового мистецтва, мистецтва для робітничого класу…
– Ах, ці письменники надзвичайно нудно пишуть, – сказала Ірен. – Я теж не підтримую їхньої теорії.
– Інакше вони й не можуть писати! Це залежить не від їхньої нездарності, а від цілком об’єктивних причин. Вони є жертва непрощенної традиції,