або ніжний пушок персика, – швидко змів ураган не дуже цнотливих порад, якими троє мушкетерів напучували свого друга. Д’Артаньян, скоряючись дивним звичаям того часу, почував себе в Парижі як у завойованому місті, майже так, як почував би себе у Фландрії: там – іспанці, тут – жінки. Всюди були вороги, з якими треба боротися, і була контрибуція, яку слід накласти.
Проте ми повинні сказати, що цього разу д’Артаньян керувався почуттям більш шляхетним і безкорисливим. Галантерейник казав йому, що він багатий, а д’Артаньянові неважко було здогадатися, що в такого заплішеного дурня, як пан Бонасьє, гаманцем розпоряджається, скоріше за все, дружина. Але все це аж ніяк не вплинуло на те почуття, що спалахнуло в ньому, тільки-но він побачив пані Бонасьє, і холодний розрахунок майже не торкнув кохання в його серці. Ми кажемо «майже», бо думка про те, що вродлива, привітна й розумна молода жінка, окрім того, ще й багата, анітрохи не заважає зародженню кохання, а скоріше навпаки – всіляко цьому сприяє.
Багатство припускає наявність безлічі вишуканих дрібничок, що чудово поєднуються з вродою. Тонка біла панчоха, шовкова накидка, мереживний комірець, витончений черевичок, весела стрічечка у волоссі не допоможуть негарній жінці стати гарненькою, але гарненьку зроблять красунею, не кажучи вже про руки, які від усього цього тільки виграють. Руки, особливо жіночі, аби вони залишалися гарними, не повинні бути обтяжені ніякою роботою.
Отже, д’Артаньян – його статків ми не приховували від читача, – д’Артаньян не був мільйонером. Звичайно, він сподівався одного чудового дня ним стати, але термін, який він намітив собі для цієї сприятливої зміни, був дуже приблизний. Поки чекаєш на переміни, розпач охоплює від усвідомлення того, що кохана жінка страждає без тисячі дрібничок, які роблять її по-справжньому щасливою, а ти не маєш можливості запропонувати їй цю тисячу дрібничок! Коли жінка багата, а коханець її бідний, вона принаймні сама може дозволити собі те, чого він не в змозі їй подарувати. І хоч вона тішить себе, як правило, за гроші свого благовірного, слова вдячності за це не часто дістаються йому.
Д’Артаньян, маючи намір стати якнайніжнішим коханцем, лишався разом з тим відданим другом. Продовжуючи мріяти про чарівну дружину галантерейника, він, проте, не забував і про своїх приятелів. Пані Бонасьє була жінкою, з якою не соромно було прогулятися в Сен-Дені або по Сен-Жерменському ярмарку в товаристві Атоса, Портоса та Араміса, яких д’Артаньян з гордістю познайомив би зі своєю коханкою. Крім того, від тривалих прогулянок пішки з’являється звірячий апетит: д’Артаньян віднедавна почав це помічати. І вони влаштують один з тих чарівних обідів, коли рука торкається руки друга, а нога – ніжки коханої. І, нарешті, у хвилину найбільшої скрути, за надзвичайних обставин, д’Артаньян зможе виручити грішми своїх друзів.
А що ж пан Бонасьє, якого д’Артаньян сам штовхнув у руки поліцейських, голосно зрікаючись його і пошепки обіцяючи йому порятунок? Мусимо признатися нашим читачам:
