постать. Уже спускаючись сходами, він почув, як двері за ним зачинились і ключ двічі повернувся в замку. За кілька хвилин він був уже біля Лувру. Входячи в хвіртку з боку вулиці Ешель, він почув, як вибило десяту годину. Таким чином, усі події, про які ми щойно розповіли, зайняли щонайбільше півгодини.
Все сталося так, як і говорила пані Бонасьє. Почувши умовну фразу, Жермен уклонився, і вже за десять хвилин пан де Ля Порт був у кімнаті воротаря. Д’Артаньян двома словами розповів йому про все і повідомив, де переховується пані Бонасьє. Ля Порт двічі перепитав адресу і поспішив до виходу. Проте, зробивши кілька кроків, він раптом повернувся.
– Юначе, – сказав він, звертаючись до д’Артаньяна, – одна порада.
– Яка саме?
– Те, що ви стали учасником останніх подій, може вам зашкодити.
– Ви так гадаєте?
– Я певен. Чи немає у вас друга, в якого відстає годинник?
– То й що?
– Зайдіть до нього, щоб він міг засвідчити: о пів на десяту ви були в нього. У юриспруденції це називається алібі.
Д’Артаньянові ця порада здалася слушною, і він щодуху побіг до будинку пана де Тревіля. Прибувши на місце, він вирішив не заходити у вітальню, де, як завжди, було людно, а спитав дозволу пройти прямо до кабінету. Оскільки д’Артаньян часто тут бував, на його прохання зважили, і слуга відразу ж доповів панові де Тревілю, що його молодий земляк прийшов з якоюсь важливою новиною і просить прийняти його віч-на-віч. За п’ять хвилин пан де Тревіль уже запитував у д’Артаньяна, чим він може бути йому корисний і що змусило його до візиту в такий пізній час.
– Вибачте, добродію! – сказав д’Артаньян, який, чекаючи капітана, встиг перевести стрілки годинника на три чверті години назад. – Я гадав, що двадцять п’ять хвилин на десяту – не надто пізній час для відвідин.
– Двадцять п’ять хвилин на десяту? – вигукнув пан де Тревіль, обертаючись до стінного годинника. – Але ж це неможливо!
– Переконайтеся в цьому самі, – запропонував д’Артаньян.
– І справді, – погодився де Тревіль. – Мені здавалося, що вже значно більше. Отже, про що ви хотіли поговорити зі мною?
Тут д’Артаньян почав якнайдокладніше описувати становище, в якому опинилася королева. Він розповів, що довідався про заміри кардинала, спрямовані проти Бекінгема, і говорив він так переконливо, що де Тревіль усе сприйняв за щиру правду, тим більше що й сам він, як ми вже говорили, помітив деякі зміни у стосунках між кардиналом, королем і королевою.
Годинник вибив десяту, і д’Артаньян почав прощатися з паном де Тревілем, який, подякувавши йому за повідомлення й порадивши залишатися вірним королю та королеві, повернувся до вітальні.
Спустившись униз, д’Артаньян раптом згадав, що забув свій ціпок. Тому він швидко піднявся назад, зайшов до кабінету й обережно пересунув стрілки годинника на місце, щоб на ранок ніхто не помітив, що їх торкалася чиясь рука. Відтепер певний, що в нього є свідок, який підтвердить його алібі, він за якусь мить уже крокував по вулиці.
XI
ПОЧАТОК
