Араміс.
– А дама? – спитав Портос.
– Мабуть, він вирішив, що то королева! – сказав д’Артаньян.
– Саме так, – підтвердив Араміс.
– Бісів гасконець! – вигукнув Атос. – Він на льоту все ловить.
– Справді, – погодився Портос, – зростом і поставою Араміс схожий на красеня герцога. Проте мені здається, що мундир мушкетера…
– На мені був широкий плащ, – пояснив Араміс.
– У липні місяці, хай йому біс! – знову не стримався Портос. – Чи, може, твій богослов боїться, що тебе впізнають?
– Я ще розумію, – сказав Атос, – що шпигуна могла ввести в оману фігура, але ж обличчя…
– На мені був капелюх із широкими крисами, – додав Араміс.
– Господи, – вигукнув Портос, – яка завбачливість! І ради чого? Щоб вивчати богослов’я!..
– Панове! Панове! – перебив їх д’Артаньян. – Годі вам жартувати. Зараз кожна хвилина на вагу золота. Давайте розійдемося в різні боки і спробуємо розшукати дружину галантерейника. В її викраденні – ключ до розгадки всієї інтриги.
– Ви так вважаєте, д’Артаньяне? Жінка такого низького походження! – мовив Портос, презирливо випнувши губи.
– Вона хрещениця де Ля Порта, довіреного камердинера королеви. Хіба я вам не казав цього, панове? І не виключено, що її величність цього разу навмисно шукала підтримки серед людей низького стану. Голови високопоставлених людей видно здалеку, а у кардинала пильне око.
– Що ж, – сказав Портос, – для початку домовтеся з галантерейником про винагороду і не продешевіть.
– Гадаю, це зайве, – заперечив д’Артаньян, – бо коли не заплатить він, то нам добре заплатять інші…
Цієї миті на сходах почулися квапливі кроки, двері з грюкотом розчинились, і до кімнати, де йшла нарада, вбіг бідолашний галантерейник.
– Добродії! – заволав він. – Благаю вас, урятуйте мене! Там унизу чотири гвардійці, вони прийшли мене заарештувати! Врятуйте мене! Врятуйте!
Портос і Араміс підхопилися зі своїх місць.
– Стійте! – вигукнув д’Артаньян, знаком показуючи, щоб вони вклали в піхви свої шпаги, які вже встигли наполовину витягти. – Тут не хоробрістю треба діяти, а хитрістю.
– Але ж ми не можемо дозволити… – вигукнув Портос.
– Нехай д’Артаньян чинить так, як вважає за потрібне, – перепинив його Атос. – Повторюю вам: він метикуватіший за нас. Що ж до мене – я підкоряюся йому… Роби, як підказує тобі твій розум, д’Артаньяне.
Але тут у дверях з’явилися четверо гвардійців. Побачивши перед собою чотирьох мушкетерів при шпагах, вони нерішуче спинилися.
– Заходьте, панове, заходьте! – привітно звернувся до них д’Артаньян. – Ви в мене вдома, а всі ми – вірні слуги короля і пана кардинала.
– У такому разі, панове, ви не станете на перешкоді, аби ми змогли виконати наказ? – спитав один з них, очевидно, начальник загону.
– Навпаки,
