не передавала вам пані Бонасьє що-небудь для свого чоловіка або для когось іншого?
– Чи не передавав вам пан Бонасьє що-небудь для своєї дружини або когось іншого?
– Чи не говорили вам пан і пані Бонасьє що-небудь по секрету?
«Якби вони щось напевне знали, – подумав д’Артаньян, – то не задавали б таких запитань. Але про що вони хочуть дізнатися? Можливо, про те, чи перебуває Бекінгем у Парижі і чи не було в нього або чи не повинно бути побачення з королевою».
Д’Артаньян зупинився на цьому припущенні, яке, виходячи з того, що він почув під час допитів, було найвірогіднішим.
Тим часом мишоловка діяла далі, а д’Артаньян не втрачав пильності.
Увечері, наступного дня після арешту бідолашного Бонасьє, щойно Атос попрощався з д’Артаньяном і пішов до пана де Тревіля, щойно годинник вибив дев’яту і Планше почав стелити постіль своєму хазяїнові, як хтось постукав з вулиці у вхідні двері. Двері відразу ж відчинилися й знову зачинилися: ще одна жертва заходила в мишоловку.
Д’Артаньян ринувся до того місця, де було розібрано паркет, ліг долілиць і прислухався.
Невдовзі почулися крики, потім стогін, який намагалися заглушити. Цього разу, мабуть, вирішили не допитувати.
«Хай йому біс! – подумав д’Артаньян. – Здається, це жінка: її обшукують, вона чинить опір… Вони вдалися до сили… Негідники!..»
Д’Артаньян, який мав бути обережним, ледве стримувався, щоб не втрутитися в події, що відбувалися внизу.
– Панове, я кажу вам, що я господиня цього дому, що я пані Бонасьє і що я служу королеві! – волала бідолашна жінка.
– Пані Бонасьє! – прошепотів д’Артаньян. – Невже мені пощастило знайти ту, яку всі розшукують?
– Саме ви нам і потрібні! – відповіли їй.
На раз зчинилася якась метушня, від чого затремтіли всі перегородки в будинку. Було зрозуміло, що бідолашна жінка чинила опір, але вона була одна проти чотирьох чоловіків.
– Пустіть мене… пус… – голос ставав дедалі тихішим, аж поки замість слів почулися лише нерозбірливі звуки.
– Вони затикають їй рота, зараз вони поведуть її! – вигукнув д’Артаньян, підхоплюючись, немов на пружині. – Шпагу!.. Ні, вона при мені… Планше!
– Слухаю вас.
– Біжи по Атоса, Портоса та Араміса. Хто-небудь з них напевно вдома, а може, й усі троє вже повернулися. Нехай візьмуть зброю, нехай ідуть, ні, нехай мчать сюди… О, згадав: Атос у пана де Тревіля.
– Але куди ж ви, куди ж ви, пане?
– Я спущуся через вікно! – пояснив д’Артаньян. – Так я швидше буду внизу. А ти прикрий дірку в паркеті, підмети підлогу, виходь у двері й біжи, куди я тобі звелів.
– О пане, пане, ви розіб’єтеся! – зойкнув Планше.
– Мовчи, дурню! – прикрикнув на нього д’Артаньян.
Потім, тримаючись рукою за підвіконня,
