мучать маврів сумніви й печалі,А нас вони не стримають, і край!
Сюди прийшли ми, підкоривши далі,
Зі зброєю в руках не задля того,
Щоб для нащадків занести в скрижалі,
Яка почесна наша перемога.
Ні, наш похід угодний небесам:
Поширити прийшли ми віру в Бога,
Йому належить слава, а не нам.
Якщо ж ми стрінем тут останню мить,
Не треба марно дорікати долі:
Ми – слуги, і сумління нам велить
Скоритися безмовно вищій волі.
Але що це?
З’являється дон Хуан.
Дон Хуан
О сеньйоре,
Мури міста обдивлявся
Нині пильно я, та раптом
Вершників загін побачив
Під горою. До Танжера
Той загін із Феса мчався
Швидко так, мов це не люди
Зовсім, а пташина зграя.
Їхні коні легконогі
Суходолу ледь торкались:
Небо і земля не знали,
Чи летять вони, чи скачуть.
Дон Фернандо
Вийдемо їм навперейми:
З аркебузами[26] солдати
Стануть першими, за ними
Вершники, закуті в лати,
Розташуються, Енріке,
І озброєні списами.
Що ж, до бою! Як на мене,
Це початок непоганий.
Вище голову!
Дон Енріке
Я – брат твій,
І мене зрадливість часу
Не лякає, образ смерті
Не страшний мені, Фернандо.
(Ідуть.)
Бріто
Я ж у польовім шпиталі
Про здоров’я буду дбати.
Ач, яка запекла бійка!
Наші перейшли у наступ.
Я видовищем цим ладен
Безустанно милуватись.
Бріто зникає, чути брязкіт зброї, і з’являються дон Хуан і дон Енріке, кожен веде двобій з маврами.
Дон Енріке
Навздогін мерщій, бо маври
З поля бою вже тікають.
Дон Хуан
На людські та кінські трупи
Налетіла чорна галич.
Дон Енріке
Я не можу зрозуміти,
Де подівся дон Фернандо.
Дон Хуан
Десь він зник, бо захопився
Переслідуванням маврів.
Дон Енріке
Розшукати брата треба.
Дон Хуан
До твоїх я послуг завжди.
Вони зникають, і з’являються дон Фернандо зі шпагою Мулея та Мулей із серцеподібним шкіряним щитом.
Дон Фернандо
Тут, на цьому бойовищі,
Що скоріш могилу братську
Нам нагадує і може,
Безумовно, з повним правом
Зватися вертепом смерті,
Ти один лишився з маврів:
Всі здались чи повтікали.
Ти не втік – твій кінь конає
У пилюці, з рота піну
Вивергає він криваву —
І
