Стійкий принц. Дама-примара. Дон Педро Кальдерон

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Стійкий принц. Дама-примара - Дон Педро Кальдерон страница 14

Стійкий принц. Дама-примара - Дон Педро Кальдерон

Скачать книгу

style="font-size:15px;">      Мулей

      Вирву з рук твоїх мерщій

      Я того, хто образ мій

      Вирве із душі твоєї.

      Ідуть.

      Чути сурму, гамір висадки, і з’являються інфант дон Фернандо, дон Енріке і дон Хуан Коутіньйо.

      Дон Фернандо

      Я буду першим, Африко прекрасна,

      Хто ступить на піщаний берег твій,

      І сліду переможного, нещасна,

      Відчувши на собі тягар важкий,

      Ти нам скоришся.

      Дон Енріке

      Слід свій величавий

      На цій землі таємній і чужій

      Лишаю другим я. О Боже правий!

      (Падає.)

      Прикмети переслідують мене.

      Дон Фернандо

      Енріке! Ні до чого тут лукавий,

      Я дам тобі пояснення одне:

      Як владар, землю ти вхопив руками,

      І наших рук вона не обмине.

      Дон Енріке

      Пустинне узбережжя перед нами,

      Розбіглись полохливі маври геть.

      Дон Хуан

      Танжер квапливо зачиняє брами.

      Дон Фернандо

      Вони сховались у якусь мечеть.

      Хуане Коутіньйо, мусиш ти

      Оглянути обачно море й твердь

      І, перш ніж сонце вранішнє пекти

      Почне, наш ультиматум незабарно

      До відома тубільців доведи.

      Перекажи, що опиратись марно,

      Вони повинні здати місто нам,

      Бо опір не минеться їм безкарно:

      Все на поталу я вогню віддам.

      Дон Хуан

      Яка б мені не випала дорога,

      Дістанусь все одно до їхніх брам.

      З’являється блазень Бріто в солдатській одежі.

      Бріто

      Я знову на землі, хвалити Бога!

      Мене вже не хитає, не нудить.

      І нібито минулася тривога,

      Хоч досі в голові моїй шумить.

      Тверда земля – не ночви дерев’яні,

      Що можуть перекинутися вмить.

      О Земле мила! Ось ти – наяву!

      Якщо в морській не утопився хлані,

      Виходить, я ще трохи поживу.

      Дон Фернандо

      Що, Бріто, кажеш ти?

      Бріто

      Заупокійну

      Молитву нині вигадав нову

      Я на місцевий лад і без упину

      Її воді торочу вже давно:

      З докором я їй ставлю у провину,

      Що нею розбавляється вино.

      Дон Енріке

      Якесь безумство у твоїх словах!

      Дон Фернандо

      По щирості, нагадує воно

      Твої незрозумілі забобони!

      Дон Енріке

      Шматує душу незбагненний страх:

      Відтоді, як ми вийшли з Лісабона,

      Одразу доля відцуралась нас,

      І всюди бачу я прикмети скону.

      Ми вирушили в путь і в той же час,

      Як обриси далекої землі

      Забачили нарешті, раптом згас

      Ясного сонця лик в густій імлі —

      Шалена буря у морській глибині

      Розпорошила

Скачать книгу