до країни снів зі спокоєм та радістю. Сімейні колискові, що передаються від покоління до покоління, або інакші – новенькі, створені саме для своєї дитини з її ім’ям у приспіві; казки, читані й розказані; секретні розмови про друзів та кохання; ніжний масаж; цілування пальчиків… – це може бути все, що завгодно, головне – прищепити дитині любов до вечірніх збирань на сон. Головне тут творчість, я б сказала, навіть співтворчість, прислуховування та чутливе реагування на потреби дитини.
Мій син близько двох із половиною років став дуже погано засинати, крутився, сто разів просив водички та тричі злазив із ліжка на горщик, кликав то мене, то тата, просив обіймів, цілунків, то одну, то іншу колискову. І якось я, втомлена його раптовим поганозасинанням (до того вистачало колискової й поцілунків) запитала: «Ну чого ти ще хочеш від мене?» І він просто й нелукаво відповів: «Говорити». З того часу ми стали пригадувати і проговорювати події минулого дня, ділитися враженнями: що трапилося, що він робив, із ким бачився… Богдасик готував мені місце, щоб я могла лягти біля нього, і розповідав про свій день. Після таких розмов він засинав відразу, так, ніби хтось натискав на вимикач. Механізм дуже простий: враження не давали йому заснути, і, проговоривши їх, поділившись, відреагувавши, він знімав напругу і відключався.
Інша цікава історія – це традиції вкладання моєї подруги та її десятирічної доньки. Настя кожного вечора ділиться з мамою секретами, розповідає їй все-все-все, а також і про не дуже добрі вчинки. У них є домовленість: увечері мама не сварить доньку, що б вона не розказала. Така своєрідна сповідь очищує дитяче сумління, допомагає розв’язати внутрішні суперечки, заспокоює і дозволяє спокійно заснути.
Колискова, казка, секретні розмови, цілунки, спокій та ніжність, швидкі реакції на кликання, особливо за перших спроб самостійно заснути, – це обов’язково. Атмосфера передсну має бути особливою й чеканою.
– А як у перший клас пішла, то вже сама спати вирішила? – звертаюсь я до Марини.
– Яке там вирішила… – замість доньки відповідає Римма і зітхає, ледь не схлипуючи. – Висварив її Толік якраз перед Першим вересня, сказав, що, якщо до своєї кімнати не піде, він її в дитбудинок відвезе, мовляв, там усі разом сплять, так, як вона любить. Маринка перелякалася, півночі у своїй кімнаті ридма ридала, а коли заснула, схлипувала просто уві сні. У мене серце на шматки рвалося, та що було робити, нічого більше не допомагало.
Дівчинка підібгала ноги, з її обличчя зник будь-який вираз – сидить як статуя, наче не з нами, в підлогу дивиться.
– Марино, ти це пам’ятаєш? – звертаюсь до неї.
Киває.
– Риммо, а коли, власне, почались проблеми із засинанням?
– Напевно, відтоді й почались… Розумієте, я жаліла Маринку, дозволяла з нами довше посидіти. А вона кожного вечора просилася, казала, спати ще не хоче, а потім засинала між нами і вже Толік її в ліжечко переносив. А коли він у відрядженнях був, то я взагалі до себе в ліжко її
