я терпіти пива не можу.
Книш з’явився в костюмі й при краватці. Коли б не казенний вираз обличчя, якого він набрав, працюючи в МВС, його можна було б сприйняти за бізнесмена середньої руки чи менеджера середньої ланки.
– У мене обмаль часу. – Він помилувався пінною шапкою на склянці і скуштував напій, неначе справжній гурман.
– У мене теж.
– Який, на хрін, збіг обставин?! – Вася влив у себе вміст склянки, похрумтів крильцем і налив собі ще пива.
– Що про цю справу чути? Там справді псих дівчат душить?
– Засекречена інформація. – Вася знову відсьорбнув пива.
– Чому?
– Тому. Ти ж нашу систему знаєш: під час слідства нічого не розголошуємо. Наче не дурний. Це тільки в американських фільмах знаходять труп чорного бомжа – і нате вам: шериф дає прес-конференцію. Навіщо це тобі тепер? Ти ж уже наче не сидиш на криміналі.
– Ну, як… Я ж якимось чином причетний… Звичайно, коли що, то я тебе не бачив і з тобою не говорив.
Вася великим пальцем без видимих зусиль відіткнув другу пляшку.
– Писати будеш?
– Поки не знаю…
– Ага, тому й інформація засекречена. Я сам мало знаю. Райвідділ працює, слідчого ти вже бачив.
– Ти, Васю, сам мене щойно недурним назвав. Не треба мені тут плести, що главк розслідувань серійних убивств не контролює.
– Справою цією взагалі тільки після другого такого випадку зацікавилися. – Він устигав одночасно пити, їсти і говорити. – Думаєш, до преси все доходить? Ти переглянь, будь ласка, першу-ліпшу газету або зведення МВС по ящику. Що там? Знайдено труп громадянина Сидорова. Вбивцю затримано. Це громадянин Хе – такий собі тип, який ніде не працює, до того ж зловживає алкоголем або – ще краще – наркотиками. Ось тобі інший випадок – пограбовано і підпалено кіоск, малу архітектурну форму. Іде слідство. Запідозрено такого собі Пе, який ніде не працює… І так далі. Розумієш, наші дають пресі лише ту інформацію, за яку не соромно. Того взяли, це розкрили, там підозрюють… Не супроводжуватимуть же вони повідомлення про кожне, скажімо, вбивство коментарями на зразок «слідів нема», «слідство зайшло в глухий кут» тощо. А глухих справ більше, ніж треба! Відсоток розкриття низький, це я тобі кажу! Нам же, розумієш, свою роботу треба показати, себе похвалити… Самих убивств за добу в середньому вісім по місту! Кожні три години – труп! П’яний чоловік рубонув сокирою дружину. На бізнесовій розбірці поклали двоєчко крутеликів. Одна ДТП – як мінімум. Жінка чоловіка-бабія щурячою отрутою труїть… Ну, і таке інше… А з розкриттям – хріново!
Вася раптом помітив, що говорить дуже голосно, трохи знітився й допив чергову склянку.
– Отак і з першою дівчиною, – повів далі вже тихіше. – Уваги ніхто не звернув. Задушили й задушили. Тут уже розчленованкою здивувати важко… До того ж слідство на місці тупцює… Словом, чутки пішли, коли другу дівку знайшли. Там-таки, у студмістечку. Той самий стиль: ударив в обличчя, оглушив і задушив. Ще й бив, зараза, не щоб оглушити, а з усієї люті, щоб боляче було і кров пішла. Вже потім лупив у потилицю. В
