немов приклеєний, думаючи: «Як же було смачно… Але хіба можна тепер проковтнути щось іще?»
А ви пробували тумани Годердзі?
Тумани, що ковтають будь-яке світло та будь-який крик?
Тумани, що опускаються з приходом сутінків та огортають вас, як вата, як губка, як молоко…
Так от, якщо ви заблукали вночі на перевалі Годердзі, спробуйте якомога швидше дістатися дороги. Тому що тоді, можливо, вам пощастить і хтось із подорожніх підбере вас.
Адже жоден тутешній мешканець нізащо не стане вештатися там після заходу сонця. І не дай бог, залишившись на самоті, почути, як крізь густе молоко долинає звук, який жахає будь-якого аджарця. Тому що вночі на перевал виходять вовки Годердзі.
Перший мулла
Аджарія – місцевість, про яку сотні років в Європі не було відомо практично нічого. Цю територію мандрівники XIX століття називали Турецькою Грузією. Більша частина цих земель залишилася в руках турків і донині.
Мандрівники, озброєні гострим пером і тверезою головою, рідко добиралися сюди.
На перший погляд, цей край здається не настільки цікавим, як знамениті Сванетія і Хевсуретія, з їхніми стародавніми вежами і шекспірівськими історіями вікових вендет.
Якщо там кожна вежа оповідає свою історію, то тут драматичні герої не так часто потрапляють в об’єктив… Не тому, що в Аджарії бракує цікавих персонажів (бо їх, як читач незабаром переконається, якраз удосталь). Справа в тому, що у світі рекламних проспектів і впізнаваних брендів обличчя Аджарії майже неможливо передати одним реченням, прикріпити зрозумілий слоган, цінник і поставити на вітрину.
У позаминулому, галантному, столітті Аджарія мала погану славу краю, повного розбійників.
Але графиня Уварова (одна з найвідоміших кореспонденток Імператорського географічного товариства, яка подорожувала тут півтора століття тому) захищає цей народ елегантно й навіть дещо грайливо: «Об Аджарии и аджарцах весьма мало писали; серьезного исследования края и народа вовсе не существует, но взгляды и мнения о народе весьма различны: многие из местных служащих представляют их рыцарями чести, благородства и неустрашимой храбрости; другие называют их разбойниками и грабителями. Думаю, что оба мнения преувеличены и что аджарцы просто горный, неустрашимый народ, выросший среди неприступных гор; народ еще совершенно не испорченный цивилизацией, но который на своем веку перенес столько притеснений, набегов и войн, что он не может так скоро забыть прежних порядков и должен иногда поразбойничать, нападая на проезжих, угоняя лошадей, умыкая невест».
У наші дні мені не доводилося зустрічати людину, яка розповідала б про гірську Аджарію щось, окрім невиразних чуток.
Цей маловивчений край починається за кілька кілометрів від монастиря Зарзма. Там, де біля перевалу Годердзі звучить крик першого мулли.
Десь удалині ледь вловимо, потім голосніше пролунав протяжний крик.
Я довго прислухався і спочатку не міг зрозуміти природу цього звуку. Довгий зойк,
