я піду… вмиюся.
– Це нічого не змінить.
– Чому?
– Механізми запущено. І їх не спинити.
– Я зараз запла́чу.
– Чому?
– Через мене ж такі катаклізми.
– Вони приємні. Хоч і руйнівні. І це не можна пояснити.
– Можна. Але я розумію й так.
– Не все. Усього я й сам не розумію.
– Та й не треба. Ми ж люди. Діти Божі. А не «об’єкти досліджень».
Принесли морозиво. Уважніше глянув на офіціантку. Нічогенька! Може бути!
Дівчина виставила принесене на стіл і пішла. Богдан хотів провести її поглядом. На автоматі. Уже почав повертатися. Але… вчасно зупинився. «Попалишся»!
Почали непоквапом смакувати.
– Правильно ви сказали, – серйозно мовив Лисиця, проковтнувши холодну насолоду. – Справді. «Діти Божі». Тобто – родичі Його. Але часто забуваємо про це. Дякую, що нагадали.
– Такі гроші не ходять.
– А які? – піднялися брови в Богдана. Такого він не очікував. – Згоден на все. – Розслабився. – Крім прогулянки на Венеру. Закачуюсь.
– Це дуже далеко, – замріялась Олена.
– Тоді кажіть, – застиг в очікуванні професор.
– До нас тут цирк мандрівний приїхав, – почала невпевнено. – Я б хотіла сходити. У «Космосі»[63] була сто разів. А цей – закордонний. Кажуть, програма цікава.
– З величезною радістю. Назвіть тільки день. Коли будете вільна.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
