дивлячись на пістолет, сказав чорнявий.
– Та й Господь із ними, – мовив мирно Богдан. – Потерплю. Я терплячий.
– Ти – Олег Приймак? – прозрів Ігор.
– І що? – прорвався в нахабність молодик.
– Чому бабусю залишив надовго саму? – на повному серйозі запитав Лисиця.
– Яку? – не розумів Олег.
– Свою, – відрізав донкор. – Чи ти і з чужими таке виробляєш?
– Нічого я не виробляю.
– Ти вбив Костянтина Кречета? – просто в лоба поцікавився Марченко.
– Ні-ні, ви що?!! – затрясло Олега. – Чого ви так вирішили?
– Багато що вказує на тебе, – кинув своє Богдан.
– На понт берете? – крізь хвилювання все ж випалив Приймак.
– Зовсім ні, – спокійно мовив Ігор. – Ти наслідив.
– Не може бути! – вибухнув наляканий Олег.
– Думав, що добре підмів і все почистив? – шпигонув професор. – Думав, що розумніший за всіх?
– Я тут узагалі ніяким боком! – почав кричати екс-зек.
– Розкажеш це попу на сповіді, – теж підвищив тон Лисиця. – Чи колегам. У камері. Коли на другу «ходку» пошкандибаєш.
– Та клянусь! – наче виплюнув крізь зуби Приймак.
– Коли кривоприсягаєш, лихо до себе кличеш, – повчально видав професор.
– Чесно, – поклав руку на серце колишній спецпризначенець. – Я його не вбивав. Ось вам хрест. – І справді махнув рукою біля голови й далі.
– А хто? – натиснув Ігор.
– Не знаю.
– А чому ж заховався, кінці всі обрізав? – наче притиснув до стіни донкор.
– Нічого я не обрізав, – обурився Олег. – Якби обрізав, в Інки б не сидів. Десь би замулився на хазі. Балдою б поворушив.
– А може, навпаки? – твердо сказав «своє слово» Богдан. – Тут засів, щоб ніби гарантія? Відправив Кречета на той світ, а нам тут баланду женеш[48].
– Нічого я не жену.
– А, до речі, чому ж нікому не сказав, що тут? – поцікавився Ігор.
– Забухав.
– Алкоголік? – зробив відкриття Лисиця, чмихнувши.
– Ні, – ображено відповів екс-зек.
– А чому ж забухав? – не заспокоювався професор.
– Депресуха в мене… – промимрив Приймак. – «Стратив» я…
– Що це значить? – не зрозумів Марченко.
– Іннок сказала, – почав пояснювати «допитуваний», – щоб я у Костяна, чоловіка її колишнього, Кречета ж, грошей «віджав». Бо він жлоб. Розійшовся з нею, а бабла не відстібає. Сам же «варить» нормально. На татухах. І в барі. Лопатою гребе, мудак.
– І? – підігнав, ніби лозиною, Лисиця.
– Ну, почухав я до нього…
– Коли? – запитав Ігор.
– Недавно… – відвернувся Олег.
Баланду гнати – брехати (
