на округлий постамент фігури, і той несподівано піддався, відкрутившись, мов кришечка від пляшки з мікстурою. Всередині пішака виявився маленький смарагд.
– Це за те, щоб ніхто не дізнався про нашу зустріч, – сказав росіянин, уважно глянувши на співрозмовників.
– Як скажете, – спантеличено промовив Лайош.
Він і його товариш все ще не розуміли, за що їм стільки задарма дістається. Нарешті, Ніколаєв потроху почав відкривати карти:
– Такий самий камінчик заховано і в іншому пішакові. Це щоб ви назавжди зберегли таємницю про шахову партію на острові Маргіт, – сказав він, – можете переконатися…
Щойно вони дістали ще два смарагди, посол продовжив:
– Тепер подивіться, що всередині ферзя.
Лайош тремтячими руками так само відкрив фігуру королеви. Всередині знову виявився смарагд, але значно більших розмірів. В шахістів перехопило подих.
– Це найбільший коштовний камінь, який досі було знайдено в мене на батьківщині, – сказав Ніколаєв, і голос його раптом став сухим і непривітним, – він зробить вас багатими до кінця віку… Але від вас я потребую однієї послуги.
Габор щосили стиснув руків’я револьвера і перемістив палець на спусковий гачок. І він, і Лайош відчували, що встряли в якусь дивну історію, і жоден з них не міг бути впевненим, що все для них скінчиться добре. Та Ніколаєв раптом знову посміхнувся:
– Насправді, для вас це буде дрібницею, – сказав він невимушено і майже весело, – адже мені просто потрібні добрі провідники в околицях Унгвару. А ви обидва родом з тих місць.
Запанувала мовчанка.
– Чому ви звернулися саме до нас? Та ще й пропонуєте таку щедру винагороду? Хіба мало людей, які знають ті місця? – запитав Габор.
– Дозвольте, я поясню все по порядку…
Ніколаєв чиркнув сірником і запалив цигарку. Полум’я на мить освітило його худорляве обличчя, гострі вилиці і коротку борідку.
– Справа полягає в тому, – продовжив посол, – щоб вивезти групу з чотирьох чоловік, це я, пан Дмітров і мої сербські друзі, з Будапешту, а потім провести до певного місця неподалік Унгвару. Серби звідти відправляться до східного кордону імперії, я на захід, а Дмітров повернеться з вами назад. Чому я звернувся саме до вас? Тому що ви, пане Чемере, колишній військовий радист, а ви, пане Вешелені, вчений геодезист. Координати місця, куди нас потрібно доставити, ви отримаєте радіограмою. Причому подбаєте, щоб її не перехопила контррозвідка. До того ж, мушу попередити, за мною пильно стежить поліція. От чому, панове, я пропоную вам такий шалений статок. Гра мусить бути вартою свічок.
Чоловіки перезирнулися в темряві.
– Це все, що буде потрібно від нас? – запитав Габор.
– Даю слово, угода залишиться незмінною.
– Ми мусимо подумати.
– На жаль, панове, час для роздумів – це занадто велика розкіш в моєму становищі, – сказав Ніколаєв, – приймайте рішення тут і зараз.
Габор
