Я справді пропоную вам шахи Самудрагупти, інакше, в кращому випадку, їх конфіскує поліція. А серед них мало цінителів старовини.
– Що потрібно від нас? – запитав Лайош.
– Нічого, – посміхнувся Дмітров, – просто заберіть їх сьогодні ввечері.
– Звідки?
– З острова Маргіт о десятій вечора. Зустрінемось на руїнах монастиря. Знаєте, де вони?
– Звісно, – відповів Габор.
– От і домовились. Тільки попереджаю: якщо з вами прийде ще хтось, наша домовленість втратить чинність. Шахи Самудрапупти – занадто цінна реліквія, і нам не потрібні зайві свідки…
– Безперечно, – погодились ті.
Між тим, кельнер знову приніс йому гуляш та випічку і завбачливо залишився сторожити їжу. Дмітров прицмокнув язиком і, перепросивши у співрозмовників, подався вечеряти, сам вочевидь побоюючись, що мадярських голубів не зупинить навіть сторож.
– Самудрагупти, – вдруге наостанок виправив Лайош, але росіянин вже його не чув.
Кілька хвилин чоловіки мовчали.
– Що ви про це думаєте? – врешті запитав Габор.
– Не хотілося б зв’язуватись з росіянами, – відповів Лайош.
– Так, але вони справді поспіхом тікають з усієї імперії, – мовив той, – якщо ця історія про шахи правдива, то чому б не скористатись нагодою?
– Ми ще маємо час подумати, – обірвав Лайош і зосередився на їхній забутій грі, заново вивчаючи положення фігур на дошці.
– Нічого тут думати, – гаряче заперечив бородань, – я поїду на цю зустріч.
– А я не впевнений…
– Щоб переконати вас, мій друже, скажу, що ми вирушимо туди втрьох.
– Але ж цей Дмітров попередив, що ми мусимо бути вдвох, – нагадав Лайош.
– Думаю, він змириться.
– Гаразд. Хто третій?
– Мій револьвер.
Чоловіки реготнули, але одразу ж спохопились і глянули в бік росіянина. Проте, Дмітров зосереджено поглинав свою вечерю і більше не звертав на них жодної уваги. Якби не порожня пляшка з-під коньяку і зайва слянка поруч шахової дошки, то можна було б подумати, що він сидів там увесь цей час.
О пів на десяту вечора Лайош і Габор зустрілися біля покинутого причалу неподалік Непсігету. На воді плескався одинокий човен, і, підійшовши до нього, чоловіки відімкнули замок на ланцюзі, що приковував човна до берега. Запаливши ліхтар на кормі, вони взялися за весла.
– Ви справді прихопили револьвера, Габоре? – перепитав Лайош.
Бородань засміявся, видихаючи в його бік дим від цигарки.
– У вас із собою сьогоднішні «Вісті з-над Дунаю»? Там знову написали про маніяка?
– Дуже смішно, чорт забирай, – образився Лайош.
– Зброя в мене в кишені, – заспокоїв бородань.
До самого острова Маргіт вони більше не промовили ані слова. Вечірній Будапешт потроху засинав і мерехтів рясними вогнями,
