над почутим, зважуючи можливості.
– Я не кажу, що ти не маєш рації, – врешті-решт сказала вона. – Та є велика різниця між тим, щоб бути неслухняним підлітком і холоднокровним убивцею. На місці злочину ніщо не вказує на ритуальність убивства. Я не кажу, що ти даремно розглядаєш таку можливість, але вважатимемо це звичайним викраденням, поки не знайдемо доказів чогось більш мерзенного.
Вілл кивнув.
– Який у тебе план гри?
– Чарлі працюватиме тут усю ніч, тож будь-які важливі знахідки експертизи ляжуть вам на стіл уранці. Поліція Атланти перевіряє штрафні талони за неправильне паркування за останній тиждень. Двоє людей перевіряють, чи не скинули чогось у водостічні жолоби – іншу зброю, одяг, ще щось. Я хочу поговорити з кимось у школі, де навчалися дівчата, і дізнатися, чи були в них вороги. У тому числі й у Александерів. По-моєму, дивно, що вони покинули доньку на три тижні й подалися кудись на інший кінець світу. Коли прибудуть собаки, не знаєте?
– Коли я дзвонила, Баррі Філдінг був у тренувальному таборі в Елліджеї[12], – сказала Аманда, маючи на увазі керівника кінологічного відділу ДжБР. – За півгодини має бути тут із командою. – Дещо в словах Вілла привернуло її особливу увагу. – Нехай паркувальні талони перевірять за останні два місяці. А ще дзвінки на дев’ять-один-один. Їх не мусить бути багато, але, як ти кажеш, дітлахи були тут сьогодні самі, і якщо це повторювалося часто… – Вона дала Віллу додумати кінець речення: не переставай думати про те, якою в усьому цьому була роль Емми Кампано. – Що у тебе в планах?
– Сам поїду в школу, щоб отримати краще уявлення про те, які ці дівчата. Були. А ще хочу побалакати з матір’ю. Сьогодні їй було не до того. Може, завтра зуміє щось пригадати.
– Вона сильніша, ніж здається.
– Власноруч задушила чоловіка. Можете не нагадувати мені, щоб я був обережний.
Аманда роззирнулася по кухні. У кожному кутку сяяла нержавіюча сталь, кухонні поверхні були з граніту.
– Вілле, боюся, результат буде сумним.
– Думаєте, дівчина вже мертва?
– Якщо вона в сорочці народилася, то так.
Обоє замовкли. Що було на думці в Аманди, Вілл не знав. Сам же він думав: «Яка іронія – Пол мав усе, про що ми могли тільки мріяти в дитинстві: сім’ю, багатство, безпеку, – та одне втручання сліпої долі, й усе це полетіло шкереберть». Такого можна було очікувати в сиротинці, де діти жили, напаковані по дванадцятеро в кімнату, в будинку завбільшки з коробку для взуття. Та аж ніяк не живучи просто посеред Мейбері.
Краєм ока Вілл помітив за вікном кухні якийсь рух. Заднім подвір’ям повз басейн ішла похмура Фейт Мітчел. Вона відчинила скляні двері й запитала:
– Я не заважаю?
– Що у вас? – вимогливим тоном спитала Аманда.
Молода жінка зачинила двері й зайшла на кухню. Вигляд у неї був мало не покаянний.
Місто в окрузі Ґілмер, штат Джорджія.
