пахне?
Вона бездумно вдихнула, так, як нюхають зіпсоване молоко, коли його хтось тицьне під носа.
– Так.
Вілл нахилився вперед, щоб витягти з задньої кишені штанів мобільний телефон, і вдарився головою. Набрав номер, зачекав кілька секунд, а тоді без преамбули сказав людині, яка відповіла на іншому кінці:
– По-моєму, в глибині Емминої шафи сеча. Я думав, то з собачого матраца, але тепер певен, що вона була свіжа. – Він кивнув, неначе співрозмовник міг його бачити. – Я зачекаю.
Фейт мовчки чекала. Вілл тримав руку на коліні, пальці гралися з відпрасованою стрілкою на штанях. Із себе він був цілком пересічний, може, на кілька років старший за неї, тобто мав десь років тридцять п’ять. Ще на місці злочину вона помітила блідий кривуватий шрам, де його верхню губу чимось розітнули, а тоді знову зшили. Зараз, у променях надвечірнього сонця, що пробивалися крізь скляний дах, вона бачила, що від вуха до шиї в нього спускається ще один шрам, іде вздовж яремної вени і зникає в комірі сорочки. Фейт не була експертом-криміналістом, проте здогадувалася, що хтось напав на нього з зазубленим ножем.
Вілл підніс руку до обличчя, почухав підборіддя, і Фейт швидко перевела погляд на дорогу.
– Добре, – сказав він у трубку. – А є спосіб порівняти її із першою негативною з підніжжя сходів? – Він замовк і слухав. – Дякую. Ціную ваші зусилля.
Вілл закрив телефон і кинув його до кишені. Фейт чекала, коли він усе пояснить, та він, здавалося, був не проти лишити свої думки при собі. Можливо, він вважав її своїм особистим водієм. Чи надто тісно асоціював з помилкою Лео Донеллі. Втім, вона не звинувачувала його у тому, що стриг їх усіх на один штиб. Фейт була на місці злочину, стояла й базікала з матір’ю дівчинки, поки всі докази чекали, коли їх зберуть докупи. Вона була напарницею Лео, а не підлеглою. Усе, що проґавив він, Фейт пропустила теж.
Та все ж її стала діймати цікавість. А на зміну їй прийшов гнів. Вона служила детективом у поліції Атланти, а не лакеєм. Через високу посаду матері кожне підвищення Фейт супроводжувалося чутками, проте у відділі вбивств усі швидко допетрали: вгору вона йде тому, що з неї з біса гарний коп. Потреба щось комусь доводити відпала у Фейт багато років тому, і тепер їй не подобалося, що її лишають за бортом.
Якомога рівнішим тоном вона спитала:
– Може, розкажете, про що це ви говорили?
– О. – Здавалося, він геть забув, що вона з ним у машині. – Пробачте. Я не звик працювати з іншими людьми. – Він розвернувся всім корпусом так, щоб її бачити. – Я думаю, Емма переховувалася в шафі. І, напевно, обмочилася. Чарлі сказав, більшу частину сечі всотало взуття, але в глибині шафи утворилася невелика калюжка. Напевно, я переніс її на рукавичках, коли обшукував собачий матрац і не знав, що вони вже були мокрі.
– У лабораторії
