style="font-size:15px;"> – Покладіть на заднє сидіння.
Він послухався, і машина проїхала ще шість футів, поки не змінилося світло. Фейт ніколи не вміла ненавидіти віч-на-віч. Навіть у випадку злочинців, яких заарештовувала, вона пробувала зрозуміти й увійти в їхнє становище (хоча, звісно, не виправдовувала). Чоловік, який прийшов додому, застав дружину в ліжку з братом і вбив обох. Жінка, яка застрелила чоловіка, що роками з неї знущався. У сухому підсумку люди були не такі вже й складні. У кожного вчинка була причина, навіть якщо за причину часом правила дурість.
Цей хід думок привів її назад до Емми Кампано, Кайли Александер і Адама Гемфрі. Чи були вони пов’язані одне з одним, чи познайомилися лише того дня? Адам навчався на першому курсі Технологічного інституту Джорджії. Дівчата були у випускному класі ультраексклюзивної приватної школи в сусідньому містечку, що лежало за десять миль від Атланти. Якийсь зв’язок мусив бути. Вони не просто так опинилися всі разом в одному будинку. У когось мусила бути причина забрати Емму.
Фейт відпустила педаль зчеплення, а разом з нею і машину. На зустрічній смузі стояв дорожній робітник і знаками показував транспорту об’їжджати. З його тіла градом лився піт, помаранчевий жилет прилип до грудей, мов шмат мокрого туалетного паперу. Як і в усіх великих містах Америки, інфраструктура в Атланті ледве трималася купи. Здавалося, робити щось починали тільки тоді, коли вже ставалося лихо. З дому вийти не можна було, щоб не налетіти на бригаду дорожніх робітників. У місті панував повний безлад.
Фейт увімкнула кондиціонер, хоч і зарікалася це робити. Від самого вигляду робітника їй стало ще паркіше. Вона намагалася думати про щось холодне: морозиво чи пиво, – і дивилася невидющим поглядом на вантажівку поперед себе. З грязьових щитків звисав бруд, у задньому вікні виднів американський прапор.
– Ваш брат досі за кордоном?
Запитання заскочило Фейт зненацька, вона тільки й спромоглася промовити:
– Що?
– Ваш брат – він же хірург, так? Військовий?
У неї з’явилося відчуття, наче її спаскудили, хоча, ясна річ, розслідування діяльності матері давало йому право копирсатися і в житті її дітей. Він мав знати, що Зік служив у повітряних військах, у Бранденбурзі. Також у нього був доступ до особової справи Фейт, яку вів психолог, до її шкільних табелів, історії шлюбу, дитини – словом, до всього.
– Ви, мабуть, жартуєте, – досі не вірячи, сказала вона.
– Було б лицемірством із мого боку вдавати, що я нічого про вас не знаю. – З його рівного тону годі було щось зрозуміти, і це роздратувало її ще більше.
– Лицемірство, – луною повторила вона, думаючи, що цього чоловіка не просто так призначили розслідувати справу про участь поліцейських у торгівлі наркотиками. Такого копа, як Вілл Трент, Фейт іще не зустрічала ніколи. Він вдягався не так, ходив не так і, безперечно, розмовляв не так, як поліцейський. Напевно,
