style="font-size:15px;"> Клинопис був характерним для різних мов: шумерської, аккадської, еламської, хетської, давньоперської та ін.
Початок розшифровки шумерськогоклинопису поклав німецький філолог Г. Гротефенд у 1802 р.
Про створення людей до нас дійшло кілька міфів. Творцями людства виступають Енкі та Нінмах – вони виліпили людину з глини підземного світового океану Абзу. Людина повинна працювати на користь богів: обробляти землю, пасти худобу, збирати плоди, годувати богів своїми жертвами. Інші міфи розповідають про те, що люди росли під землею, і, коли Енліль, який винайшов мотику, зробив цією мотикою дірку в землі, звідти вийшли люди. У міфі про райську країну Дільмун розповідається, як захворів бог Енкі. Однією з восьми хворих частин його тіла було ребро. Для лікування Енкі мати шумерських богів Нінхурсаг народжує вісім богів-цілителів, зокрема богиню Нінті – «господиню ребра». Шумерське слово «ті» означало «животворити, давати життя». Отже, «господиня ребра» стала «господинею, яка дає життя». Ймовірно, що саме цей епізод увійшов пізніше в біблійні тексти і залишився серед них, але втратив мовну основу (давньоєврейські слова «ребро» і «та, що дає життя» зовсім не схожі).
Творцями-деміургами в шумерських міфах найчастіше вважаються Енліль та Енкі. Енліль створив колесо та зерно. Але й інші боги винайшли багато чого корисного: богиня Нінкасі заснувала броварство, богиня Утту – ткацьке ремесло, садівництво започаткував божественний садівник Шукалітудда, герої Енмеркар та Гільгамеш поклали початок містобудуванню, а Енмеркар – ще й писемності.
Найбільш відомі аккадські міфи майже збігаються з шумерськими оригіналами (насамперед це розповідь про повінь та мандрування Іштар до підземного царства). Всі аккадські боги шумерського походження: аккадський Шамаш ототожнюється з шумерським Уту, богиня Іштар – з Інанною, бог Енліль отримав титул Бел – «володар». Після піднесення Вавилона велику роль починає відігравати головний бог цього міста Мардук. Його ім’я теж шумерського походження.
Аккадський міф про створення світу походить з поеми, яку називають за першими словами «Енума еліш…» – «Коли нагорі». Ця поема була створена не так для того, щоб розповісти історію світобудови, як для того, щоб прославити вавилонського бога Мардука, саме тому вона наголошує на його творчих діяннях. Поема була написана на початку Х ст. до н. е., і в цей час Мардук вважався не тільки творцем світу, але й прямим законним нащадком прадавніх могутніх сил, зокрема й шумерських (так, батько Мардука – бог Ейя, тобто шумерський Енкі).
Бог Ану під небесною трійцею: півмісяцем Сином, зіркою Іштар і сонячним диском Шамашем
Міфи про створення світу та роду людського в вавилонській літературі пов’язані з міфами про людські поневіряння, загибель людства і навіть про знищення всесвіту. Як і в шумерських міфах, у них підкреслюється, що причина лиха – злоба богів, їхнє бажання зменшити народонаселення, бо люди заважають богам своїм галасом. Нещастя
