погодився, але невдовзі його знов охопив гнів, і він міркував, як згубити молодих богів.
Двобій Мардука з Тіамат
Молоді боги дізналися про наміри Абзу. Вони притихли і розгублено гадали, як урятуватися. Тут підвівся могутній і мудрий бог Ейя і заспокоїв їх. Він вигадав чарівне закляття, вимовив його, і сон розлився в повітрі, огорнув Абзу і змусив його прилягти. Щойно Абзу заснув у глибинах своєї печери, як на нього напав молодий
бог Ейя, зірвав з його голови сяючу корону і вбив його. Сам Ейя оселився в його житлі і привів сюди свою наречену Дамкіну. Саме тут, у печері Абзу, в Ейя і Дамкіни народився наймогутніший месопотамський бог. Новонародженого бога звали Мардук. Він сяяв, наче весняне сонце, яке перемагає пітьму і смерть. Він був величезний і схожий на героїв. Коли Ейя побачив свого сина Мардука, серце його сповнилося гордістю. Мардук був подвійним богом. Він мав чотири вуха, які все чули; чотири ока, які все бачили; з його рота виривалися язики полум’я. Десять богів не мали такої слави, яку мав один Мардук. Це був найсильніший, недосяжний бог.
Мардукові був присвячений храм Есагіла, який знаходився на останньому поверсі величезної семиповерхової вежі – зікурата.
Деякі боги заздрили Мардукові – їм не подобалися його сила і слава. Вони розшукали Тіамат і почали підмовляти її проти Мардука.
– Ти забула, хто вбив твого чоловіка Абзу? – казали вони і тим самим навіювали їй думку про помсту. – Це батько Мардука вбив його. А Мардук ще дуже молодий, але вважає себе вищим за нас і прагне захопити владу над нами. Оголоси йому війну! Вбий його!
Тіамат прислухалася до цих злих слів. Вона створила ціле військо страхіть – величезних змій з гострими зубами та отрутою замість крові; драконів, від одного погляду на яких гинуло від жаху все живе; могутні вихори; скажених собак; скорпіонів завбільшки з людину і чудовиськ, схожих водночас на риб і на людей. Потім з-поміж богів, які підмовляли її до помсти, вона обрала бога Кінгу, зробила його вождем і повелителем невдоволених богів. Він мав дати знак до наступу і кинутися в бій попереду всіх на чолі війська.
Мудрий Ейя знав про небезпеку, яка загрожувала його синові. Він пішов шукати друзів, і чимало богів були готові стати до бою разом з ним, але, довідавшись про наміри Тіамат і побачивши її військо, вони відступили.
Друзі Ейя зібралися таємно, їхні серця були сповнені туги. Ніхто з них не міг порадити щось розумне, ніхто не хотів іти в нерівний бій. Після тривалої мовчанки встав один з богів і в повній тиші назвав ім’я Мардука. Тільки Мардук міг перемогти Тіамат.
Страх покинув богів, які зібралися на таємну раду. Вони увійшли до бенкетної зали, їли хліб, пили вино та пиво, веселилися. Поставили для Мардука царський трон, всадовили на нього молодого бога, славили його і проголошували:
– Ти найвеличніший і найповажніший з богів! Як ти накажеш – так усе й буде! Кого забажаєш – піднесеш або принизиш.
