в натовпі сліпців широкім.94 Вожай сказав: «Уже не встане він,
Аж поки на сурму громовокрилу
Не явиться нещадний властелин.
97 Усяк повернеться в свою могилу,
Одіне плоть колишнього буття
Й почує вироку незрушну силу».
100 Ми тихо йшли, немов між куп сміття,
Між тіней, кинутих під дощ похмурий,
І про грядуще мовили життя.
103 Сказав я: «Вчителю, чи їм тортури
Побільшить вирок правий судії,
Чи проясніє їхній вид понурий?»
106 І він: «Науки пригадай свої:
Відомо, що чим ближча досконалість
В душі, тим більші рай чи скорб її.
109 До риси досконалості й на малість
Не підійти їм після їхніх діл,
А все ще сподіваються на жалість».
112 Так в бесіді пішли ми третім з кіл,
Про зміст її не стану я казати,
І вийшли зрештою на дальший схил.
115 І тут зустрів нас Плутос, недруг клятий.
ПІСНЯ СЬОМА
1 «Папе Сатан, папе Сатан алеппе!» —
Завів так Плутос голосом хрипким,
І мій мудрець, що знав усе в цім склепі,
4 Мене розрадив: «Хоч би й надто злим
Був звір, а все ж не втрима на запорі
Від тебе переходу колом цим».
7 А далі товстогубій злій потворі
Промовив він: «Проклятий вовче, цить!
Бо задихнешся, як смертельно хворі.
10 Не без причин в безодню він стремить:
Так хочуть там, де військо Михаїла
Взялось пиху насильницьку зломить».
13 І як під бурю падають вітрила,
Коли зламалась щогла на кормі,
Так хижа твар звалилася безсила.
16 І далі ми пішли по цій тюрмі,
В четверте коло, до провалля ближче,
Де зло всесвітнє скублилось у тьмі.
19 О правосуддя Боже! Хто б міг вище
Накупчити страждань, ніж я уздрів!
І чом душа стає гріхам за грище!
22 Як хвиля, кинувши Харібди зів,
Біжить назад і інші б’є з розгону, —
Так люд не шкодував тут кулаків.
25 Я бачив люд з найбільшого загону,
Примушених з усіх боків штовхать
Грудьми й всім тілом кляту перепону.
28 Тут люто пхала одна одну рать
І вантажі носила з ревним криком:
«Чого їх кидати?», «Чого збирать?» —
31 Так рухались похмурим колом диким,
І кожен тяг у протилежний бік
З гучним тим самим безсоромним кликом.
34 А, на серединний прийшовши стик,
Вертали знову битися жахливо,
І я, не в силі здержати язик,
37 Сказав: «Учителю, з’ясуй це диво:
Чи часом не тонзурники всі ті,
Із лисинками, що від нас наліво?»
40 І він: «В своєму першому житті
Усі вони були на розум косі
Й не знали міри в їжі і в питті,
43 Тож по-собачому хрипкоголосі,
Вертають, вивергаючи лайки,
Всередину із крайніх точок осі.
46 В тих, в кого на тонзуру маківки
Поголені – у пап, у кардиналів, —
Найбільш скарбів заховано в мішки».
49
