й лютийЯвився праведного суду вид.
7 Щоб читачу виразніше збагнути,
Скажу, що прибули ми в ті краї,
Де на рівнині й квіту не добути.
10 Навколо праліс оточив її,
Навкруг же нього йшли рови канальні;
І зупинили кроки ми свої.
13 Блищали там жаркі піски безжальні,
Такі ж, як і були, у млі століть,
Як вів Катон війська в похід свій дальній.
16 О Божа мста, як мусить той тремтіть,
Хто прочитає про твої удари,
Що я на власні очі мав уздріть!
19 Великі бачив голих душ отари,
Всі плакали за вчиненим в житті,
Своєї кожен зазнававши кари;
22 Горілиць на піску лежали ті,
А ті навпочіпки ген посідали,
Або тинялись і самі, й в гурті.
25 Найбільше тих було, що вкруг никали.
А тих найменше, хто в стражданнях ліг,
Але їх зойки голосно лунали.
28 А на піски, я скільки бачить міг,
Повільно йшов дощем вогонь лапатий,
Немов без вітру по нагір’ях сніг.
31 Як Александр, уздрівши, що солдати
В індійській спеці гинуть під вогнем,
Що, впавши з неба, не спішив згасати, —
34 Звелів за кожним стежить пластівцем,
Де б він не ліг, топтать його ногою,
Бо пломінь гасне легше одинцем.
37 Підпалений небесною золою,
Мов з іскри трут, спалахував пісок,
Подвоюючи муки ще й жарою.
40 Не спочиваючи, тривав танок
Злощасних рук, які пекучі плями
Скидали із розжарених кісток.
43 Почав я: «Вчителю, ти перед нами
Все змив, крім тиску демонів, який
Нас допустити не хотів до брами,
46 Це хто лежить, великий, громіздкий,
Незрушно, блискають лиш очі вперті,
Мов нехтує вогненні язики?»
49 І той помітив, що слова одверті
Про нього я вождеві говорю,
Й гукнув: «Який в житті, такий я в смерті!
52 І хай Юпітер, знову повторю,
Замучить коваля хоч до загину, —
Хай блискавку його востаннє зрю! —
55 Нехай утомить в праці без упину
Усіх в жерлі у Етни вогнянім
Під гук: «Рятуй, рятуй, Вулкане-сину!»
58 Як у бою під Флегрою труднім;
Хай б’є мене він з усієї сили, —
Та не здола його звитяжний грім!»
61 Тоді вожай мій, повний гніву й сили, —
Цих слів я в нього не передбачав:
«О Капанею, гонор твій немилий
64 Не вмер, тож карі тяжчій ти підпав,
Із мук ні одна не переважає
Тієї, що твій сказ тобі послав. —
67 І, втишивши обурення безкрає,
До мене: – Він в числі сімох царів
Брав Фіви, зневажав і зневажає
70 Він Бога і прощення не просив,
Тримаючи себе весь час свободним;
У грудях в нього лиш пиха і гнів.
73 Ну що ж, рушаймо знов, один за одним,
Не йди лиш по гарячому піску,
А обминай-но лісом прохолодним».
76 На річку мовчки вийшли ми близьку,
Що з лісу винесла червону воду, —
Цю барву досі згадую жаску, —
79
