син. Іще за годину Матвій сидів з нами за столом. Ми помирились. Проте я не забула, що він мене покинув тоді вночі посеред засніженого бульвару. Ця пам’ять заховалась десь у шухлядці на дні мого серця. Як і тьотині слова щодо «думати про себе».
17. Мала Маринка
У свої вісімдесят п’ять вона виглядає максимум на шістдесят, і ще не було дня, аби вона вийшла з дому, не нафарбувавши губи. Ранок вона починає із зарядки, і немає більш оптимістичної і ліберальної людини у нашій депресивній родині. Коли молодші вдягають такі екстравагантні вбрання, що на них звертають увагу на вулиці, а родичі невдоволено пхекають, вона лише знизує плечима і посміхається: «Вони ж молоді, це добре, що вони радіють життю».
У той вечір, як я прибігла до неї о третій ночі, після невдалої зустрічі Нового року, вона, уважно подивившись десь повз мене, сказала: «Ти маєш перш за все думати про себе. Як тобі краще». Я тоді не зрозуміла, подумала, чому це тьотя заговорила так егоїстично. А пізніше історія розвивалася в такий спосіб, що я багато разів згадувала цю фразу.
Тьотя Маринка була одружена із чоловіком, на 20 років за неї старшим. Він її дуже любив і сильно балував: возив відпочивати на сочинські та ялтинські курорти, купував гарне вбрання, вона ніколи не носила важких сумок. На те у неї був Льоня. Навіть коли з’ясувалося, що дітей не буде, він узяв її за руку і тихо їй сказав: «Маринко, досить себе мучити, проживемо і так. Хіба нам погано удвох?»
З часом вона поховала його матір, сестру, його, свою сестру. Вона була мужньою жінкою. Інша на її місці вже б впала у паніку, бо 85 і сама – ні дітей, ні чоловіка, а вона все так само привітно посміхалася і чимчикувала на роботу. Так, вона ще працювала кастеляншею у гуртожитку зв’язківців. Я часто думала: у чому секрет такого життєлюбства? Звідки вона черпає свої сили у такому віці? Що то? Гарна генетика чи просто збіг обставин? Потім я зрозуміла. Тьотиних батьків обох посадили за те, що вони, аби прогодувати шістьох дітей, сховали у коморі трохи зерна у 33 році.Я спочатку не знала цієї історії і була приголомшена однаковістю дати смертей її братів та сестер на сільському кладовищі. Проте щось було дивне у тому, що то був саме 33 рік, і батько якось тоді дивно скривився. Він мені розкаже пізніше, років через 15 по тому, коли ми поїдемо на його батьківщину битими чернігівськими шляхами, будемо теревенити про те, про інше, а за вікном буятиме спекотне українське літо. Він мені розкаже, що батьків забрали, а діти майже всі загинули. Зосталася тільки Маринка, бо її забрав до себе дядько з міста. І довго ще по тому вона приховувала історію своєї родини, бо хіба про таке розкажеш? Їй просто треба було вижити. Вона посміхалася. А потім, років у 18, вона закохалась. І треба ж було такому статися, що Олексіїв батько був головою сусідньої сільради і категорично не хотів того шлюбу. Молоді побралися потайки, неначе сподіваючись, що печатка загсу зможе їх уберегти від батьківського гніву. Він продовжував гніватися, а син його не слухав і продовжував любити свою Маринку. Тоді батько
