комірцям, лишала на них тієї весни відбитки своєї губної помади кольору чайних троянд. Вона тоді тільки сміялась.
Я так ніколи і не навчилась так крохмалити і так прасувати чоловічі сорочки, як вона. Та й не було потреби, адже кожна пристойна хімчистка робить це набагато краще, то навіщо витрачати час? А пізніше я зустріла Джона, який сказав, що справжній англійський джентльмен – це той, котрий сам прасує свої сорочки. Йому було видніше, адже він походив із старовинної англійської родини. І я нарешті зовсім тоді позбулася комплексу старої радянської жінки, котра має стояти на кухні і шинкувати ковбасу, коли у її вітальні сидять гості. Я пішла до гостей і стала пити з ними чай.
Вона народилась у родині, що жила на Хрещатику, а тато її обіймав значну урядову посаду. Він був високий привабливий гарний чоловік з досить правильними поглядами на життя. Мати її була на декілька років старша за батька. У батька вистачало ентузіазму та звитяги і на посаду, і на родину, і на якісь там хобі особисто для себе.
У Віолетти був старший на декілька років брат, з компанією якого вони часто ходили на ковзанку та на модні тоді танці на київській Жабі. Саме там вона і познайомилася з ним. Він був високим, чорнявим, привабливим чоловіком без волі. Вони швидко одружилися, прожили недовго: життя разом не склалося. Лишився син і квартира на Липках. Батьки, особливо мати, картали її не стільки за шлюб, скільки за невміння його зберегти. Вона так і не змогла їм нічого пояснити. Не тоді, не потім, ні навіть коли знову вийшла заміж. Власне, не їм – їй, матері. Це був випадок, коли мати не хотіли чути, а вона не могла знайти правильних слів, аби достукатись. Батько, здавалося, розумів усе і без слів.
Ви ніколи не помічали, що половина так званих сильних жінок має проблеми у спілкуванні з власними матерями? Неначе усім своїм життям намагаючись довести, що вони не такі і не хочуть жити так, як вони. А насправді, просто побоюються признатися навіть самим собі, що вони рано подорослішали і їм було замало у дитинстві маминої ласки, простого тихого і теплого слова чи навіть погляду. І вони тепер усіляко намагалися до себе привернути увагу – своєю поведінкою, скандалами, шлюбами та розлученнями. Вона, звичайно ж, була сильна жінка. Сильна навіть у придушенні свого власного горя. Вона намагалася показати всім, що все у неї добре.
Її син, безумовно, був сенсом її життя. Її другий син – від другого шлюбу. Перший син від них поїхав, коли йому було 17 років. Невідомо, чому так сталося, проте неважко здогадатися. «Татусь» усіх учив, як треба жити.
Отож вона була досить сильна. Але сильна у своїй слабкості. Вона розповідала, що коли вона була молода, у неї був коханий, який якось запросив її додому, бо нарешті вирішив познайомити з батьками. Був кінець червня, на столі стояла миска, повна вареників із вишнями. Його мати – викладачка університету – за столом чомусь розповідала про те, які невиховані зараз студенти і що вони не знають гарних манер. Віолетта мовчки слухала, їла вареники і не знала, куди діти кісточки від вишень, бо дістати їх із рота і покласти
