компаси! А нафтоналивні танкери часто потрапляють під дуже сильні електричні розряди. Тож Курильські вогні являють собою цілком реальну загрозу для пасажирів та моряків. Менш неприємними, утім, такими, що вражають, є такі ефекти присутності блукаючих вогнів, як потріскування людського волосся, світіння деяких предметів чи наявність довгих іскор, які вилітають з шовку. Сьогодні вчені вважають, що Курильське світло є одразу двома природними явищами, одне з яких спостеріга-ється на поверхні моря, а друге – високо в стратосфері. Найчастіше поява «примар» пов’язується з вулканічною діяльністю в регіоні, і тому їх вважають знаком біди.
Отже, загадкове сяйво досі не квапиться розкривати свої секрети людям. Навіть про те, чи є взаємозв’язок між блукаючими вогнями, що періодично виникають в різних частинах світу, ми не маємо жодної уяви!
Міражі і небесні примари
Протягом багатьох віків у різних місцях земної кулі люди завмирали від подиву, побачивши в небі загадкові картини: якісь міста, дивних істот, літаки, казкові кавалькади, мандруючі кудись війська, якісь бої… Що це – витівки диявола чи просто природний феномен?
Що таке міражі, знають майже всі. Загадкові примарні картини можуть виникати через неоднорідність атмосфери, яка складається з прошарків різної температури. Сонячні промені за таких умов можуть викривлятися, унаслідок чого люди спостерігають міражі. Тоді ж, коли межа між різнотемпературними прошарками порушується, виникає найбільш складний, рухливий варіант міражу – так звана фата-моргана. Вона може з’являтися як у пустелі, так і над степом, у горах, на морі, серед снігів і льоду. Спостерігати примарні картини можна як вдень, так і вночі.
Проте звичайні міражі мають мало спільного із загадковими небесними видіннями. Наприклад, здавна такі картини спостерігалися на горі Броккен (1142 метри над рівнем моря, Німеччина). Місцеві жителі вважали, що там мешкають німі примари-велетні, що можуть пересуватися по небу та прибирати вигляду людини, собаки та коня. Подібні «велетні», як стало відомо, існують також у Криму, на Кавказі, Сіхоте-Аліні та інших горах. З’ясувалося, що гігантські фігури були тінями справжніх живих істот, що проектувалися на небо, ніби на екран. Тобто «небесні знамення» виникали таким же чином, як і діапозитиви з проекційного ліхтаря. Тільки в цьому разі роль ліхтаря брали на себе Сонце чи Місяць.
Міраж у пустелі
Подібний феномен досить чітко описав французький офіцер – учасник франко-алжирської війни (XVIII століття). Тоді спостерігач зустрівся з… самим собою! А в Мессінській протоці прямо над хвилями при сході сонця іноді виникає зображення казкових міст та палаців, примарними вулицями розмірено йдуть каравани, поспішають у своїх справах люди. Одна картина змінюється іншою, і нарешті диво зникає. Виявляється, що частина міст та будівель цілком ідентифікується з реальними «оригіналами».
