цим словом. Форд, загорнувшись у плед, сидів у кріслі і дивився, як його новий фаворит, угорський конструктор Євген Фаркаш, креслив на шкільній дошці кольоровою крейдою. Форд завжди погано розбирався в кресленнях, тому різнокольорові позначення допомагали йому: поршні були червоними, блок циліндрів – рожевим, колінвал – білим і т. д.
Час від часу Генрі втручався у процес: «Мені здається, діаметр корінної шийки завеликий. Зменшіть його на чверть дюйма». Чи: «Ця стінка надто товста. Зробіть її тоншою на одну шістнадцяту». При цьому він покладався тільки на своє чуття – але завжди мав рацію! Історія пам’ятає всього кількох людей з таким гострим відчуттям роботи з матеріалом. Виготовлений за зробленим таким чином кресленням мотор не потребував ніяких змін. А з моменту нанесення першої лінії на кресленні до його запуску минуло неповних два місяці.
Генрі Форд, як і інші дійсно мудрі люди, запам’ятовував те, що не було важливим для звичайних смертних. Минав час – і все це використовувалося. Якось один інженер, Гарольд Хікс, врізався в дерево і тяжко постраждав від уламків скла – Форд зробив висновки і першим застосував безпечне скло триплекс (з целулоїдним прошарком) на новій моделі. Іншого разу він звернув увагу на трос, яким витягали з грязюки вантажівку – і створив нове колесо, спиці в якому були розташовані радіально, на відміну від загальноприйнятих тангенціальних.
Назвавши нову модель «А», Форд немов би почав усе знову – і це в 64 роки! Виробництвом нової «А»-моделі займались 75 тисяч чоловік у 93 будівлях, що нараховували 43 кілометри транспортних магістралей, які були оточені 150 кілометрами залізних доріг. Спочатку випускалося тільки по 100 машин у день – це було надто мало для Америки. Миттєво виник чорний ринок, на якому за «Форд А» переплачували 200 доларів. Це був класичний автомобіль з чотирициліндровим мотором потужністю 40 к. с. Він дозволяв розганятися до 100 км/год і був дуже простим: без єдиного синхронізатора у триступінчастій коробці передач і бензонасоса – паливо поступало самотоком з баку, розташованого під капотом. Гальма були механічними.
Головний конкурент Форда – «Шевроле» – вже встановлював шестициліндрові мотори, тому через три роки автомобільний король вирішив змінити модель. За цей час Форд виготовив 5 мільйонів машин моделі А.
Нова модель «Форд V8» була теж простою і дешевою, але вже з вісьмома циліндрами. Отже, Форд знову переміг «Шевроле». В його моторі практично нічого не регулювалось, навіть клапани, і не ремонтувалось, а змінювалось на нове. Двигун вийшов таким вдалим, що його випускали до 1953 року. Запчастини були надзвичайно дешевими і продавалися всюди, навіть в аптеках! Це був той самий підхід до сервісу, який застосовувався Фордом ще в моделі Т і був однією з причин її успіху. Єдиним недоліком «Форда V8» були механічні гальма. Але як тільки строк дії патенту «Локсід» на гідравлічні гальма закінчився, вони відразу ж з’явилися на «Фордах».
Письменники Ільф і Петров здійснили на «Форді V8» свій знаменитий вояж по Америці і любовно називали його «мишенятком».
