усі люди хто що мав позабирали і повтікали в ліси. А лиш на кінці села, за рікою, стояла одна хата, а в ній жила жінка, вдовиця. То їй якось ніхто не дав знати і вона лишилася. То було рано, баба варить собі обід – борщ якийсь варила, аж ту татари прибігли до села. Всі розскочилися по хатах грабувати, а до тої бідної вдови не йшли, тілько одного вислали. Приходить він до хати, видить, що біднота, баба стара, та й каже:
– Бабо, давай їсти!
А баба, немного мисливши, виймила горнець з борщем із печи та й несе до стола, ніби до миски наливати, а далі, підійшовши до татарина, та й бух йому горнець кип’ятку на голову. Поки там той обварений міг крикнути, баба тим часом з хати та в поле, житами та й до ліса.
Втопила в розсолі
То в Орові колись мені старі чоловіки розказували. Пам’ятаю з них лише Петра Марголича.
На Ямельницю наскочили колись татари. Всі люди втекли з села, лишень єдна жінка сховалася в ямі, у пивниці для більби. Татари пошукали, понишпорили по хаті і вийшли, тільки єден лишився. А під хатою, на призьбі стояла бочка з росолом. Татарин зігнувся і нахилився в бочку, щоб придивитися, що там є. А жінка вхопила його за ноги і тримала доти, доки він не втопився в тому росолі.
То та хата ще донедавна стояла там. Є в Ямельниці ще стіл, який татари посікли із злості, що нікого в хаті не застали.
Мавчин великдень
Ще в давню давнину, за часи наших дідів та прадідів, через передачу від одного до другого, а далі вже й до нас, справлявся й справляється мавчин великдень. Може, того справді й не було, а все ж таки, як там кажуть, гуло. Святкували його на Зелені свята. Старі люди розказували, мавки робляться з нехрещених дітей. Ото як яка мати опородить дитя та загубить його, або втопить, або що друге зробить, так то й буде мавка. Через те не можна починати купатися до Зелених свят. А як хто не втерпе та піде купатися до Зелених свят, то треба йому взяти з собою полиню, держати його в руках та й приказувати: «Мавка, мавка, на тобі полинь, а мене покинь! Мавка, мавка, на тобі полинь, а мене покинь!» То тоді купальщику нічого не буде. А як без полиню влізе купатися в річку, то тоді вона вирне з води та й залоскоче. Ото через те на Зелені свята носять в руках любисток, канупір, м’яту, як ідуть до церкви або так, як ходять по селу.
Лісова панна
В Косівщині вірять, що в горах у великих лісах є лісові панни. Вони показуються людям вечером, звичайно лиш таким, що йдуть одиноко лісовою дорогою. Така панна виглядає спереду зовсім як молода панна, дуже хорошої вроди, але ззаду тягнуться за нею кишки. Вони заманюють недосвідчених парубків до себе в глибокий ліс і силують їх, щоб жили з ними. В Довгополі оповідають, що перед кільканадцятьма роками звабила лісова панна з собою одного молодого робітника – італьянця. Пізнім вечором він ішов через верх, а ввійшовши в ліс, не вернув з нього, – аж за два роки. З ліса він вийшов сивоволосим, згорбленим старцем і оповідав, що лісова панна держала його при собі, але як йому так було, де живе та панна і чому так подався, сього не говорив. Швидко потім він умер.
Київська
