князь з роду Пястів Мешко І (960–992 рр.) об’єднав польські землі та у 966 р. прийняв західний варіант християнства. Син Мешко І Болеслав І Хоробрий (992-1025 рр.) приєднав до Польської держави Краківську землю та прийняв титул короля. Він успішно воював з Німеччиною, яка стала головною частиною Священної Римської імперії, утвореної у 962 р. Польща відстояла незалежність, але німецькі лицарі у Х-ХІІ ст. завоювали землі полабських та поморських слов’ян, а також землі балтського народу прусів. Місцеве населення було майже все знищене.
Наприкінці ІХ ст. з’явилася держава східних слов’ян – Русь (або Київська Русь). Питання про походження назви Русь досі залишається невирішеним. Арабо-мусульманські історики та географи наприкінці VIII – на початку ІХ ст. писали про існування на території майбутньої Київської Русі трьох держав – Куявії (Київської землі), Славії (Новгородської землі) та Арсанії (Артанії в Приазов’ї та Причорномор’ї). Араби чітко відрізняли слов’ян та русів, які жили в цих державах. Візантійці ж традиційно іменували слов’ян скіфами або тавроскіфами.
Можливо, походження назв «Русь», «руси», «роси» пов’язано з назвами річок Рось, Руса, Роставиця в Центральній Україні. В давньоруських літописах Русь у вузькому значенні – це Київська (Полянська) земля.
Можливо, ці назви пов’язані з назвами племен нащадків стародавнього індоіранського населення Причорномор’я та Приазов’я (росомонів та ін.). Наприклад, арабські автори початку Х ст. повідомили про існування міста Русія в Криму. У 861 р. святі просвітителі слов’янські Костянтин-Кирило та Мефодій в Херсоні (Херсонесі Таврійському) вивчали «руські» мову та письмо.
Можливо, назви «Русь», «руси», «роси» походять від назви германського племені ругів (ругіїв, рогів, рутенів), які були супутниками та союзниками готів під час Великого переселення народів. Потім вони оселилися в Норіку (сучасна Австрія). В офіційних документах середньовічного Німецького королівства Київська Русь називалася Ругією.
Можливо, назва «Русь» має скандинавське (також германське) походження. У ІХ-ХІ ст. датські, шведські, норвезькі воїни-вікінги (у Візантії – варанги, на Русі – варяги, в Західній Європі – нормани, тобто «північні люди») на своїх човнах-дракарах відправлялися в далекі військові походи. Вони грабували західноєвропейські міста, села та монастирі, захопили землі в Англії, Ірландії, на півночі Франції (вони заснували герцогство Нормандію на півночі Франції – Західнофранкського королівства), на півдні Італії, відібрали в арабів Сицилію, відкрили та освоїли Ісландію, Гренландію, майже за п’ятсот років до Х. Колумба відкрили Північну Америку (країну Вінланд).
В Бертинських анналах єпископа Пруденція (літопис Бертинського монастиря в Німеччині) розповідається, що у 838–839 рр. до міста Інгельхейм, де перебував двір франкського імператора Людовіка І Благочестивого (814–841 рр.), сина Карла Великого, прибуло посольство ромейського василевса Феофіла (829–842 рр.). У складі візантійського посольства були посланці хакана росів.
