Карла Великого. Титул «цар» походить від римського титулу (спочатку родового прізвиська Тая Юлія – Цезар) «цезар» (в грецькій вимові «кесарь»).
На думку видатного українського історика Омеляна Прицака, Київ у VII–IX ст. розвивався як прикордонна хозарська фортеця.
Чернігівські (сіверські) князі після загибелі каганату володіли Тмутараканським князівством – колишньою хозарською Таматархою, античним Боспором.
Ще за часів існування Хозарського каганату із Заволжжя в степи Північного Причорномор’я та Приазов’я проникали тюркські племена печенігів. Вони витіснили хозарських союзників мадярів-угорців в Середнє Подунав’я – стародавню Паннонію, сучасну Угорщину. Прабатьківщиною угорців є район рік Ками та Білої – Велика Угорщина (їхні найближчі родичі – ханти й мансі). Вже у 839 р. перший загін мадяр з’явився біля Нижнього Дунаю. Як васали Хозарії, у 886–889 рр. мадярські племена жили в країні Леведія – Приазов’ї, а потім в країні Ателькуза (Етелькьоз) – межиріччі Дніпра й Дністра. З 900–902 рр. угорці воювали проти Великої Моравії і розгромили її. Наприкінці Х ст. виникла Угорська держава на чолі з родом Арпадів. А в степах Північного Причорномор’я та Приазов’я в той час панували кочові племена печенігів. Існує гіпотеза, згідно з якою печеніги могли бути найближчими родичами хозарів, які зберегли язичницькі вірування своїх предків.
Якщо говорити про долю колишніх хозарських володінь, то Боспор і Таматарха-Тмутаракань (Тамань) опинилися під владою давньоруських князів.
Стародавні слов’яни
Де була прабатьківщина слов’ян?
Можливо, на землях між ріками Вісла й Дніпро (за Л. Нідерле, М. Фасмером, О. Шахматовим, М. Грушевським та ін.). Можливо, на землях між Віслою й Одрою (за Ю. Косташевським, Т. Лер-Сплавинським та ін.). Можливо, прабатьківщиною слов’ян була велика територія між Дніпром та Одрою (за В. Гензелем, П. Третяковим, М. Артамоновим, Б. Рибаковим, Д. Козаком та ін.). Літописець Нестор, П. Шафарик, С. Соловйов, М. Погодін, В. Ключевський, О. Трубачов вважали, що прабатьківщиною слов’ян були Подунав’я та Карпати. Ця наукова проблема ще чекає розв’язання.
Як вважає більшість дослідників, римський історик Публій Koрнелій Тацит (між 55–57 рр. – після 117 р.) у творі «Германія» під ім’ям венедів, що жили між германцями й сарматами, розуміє слов’ян. Але «венеди-венети» – це назва стародавнього народу, близького до кельтів та іллірійців, територію якого на початку нашої ери займали слов’яни. Германці називали слов’ян венедами тому, що ті зайняли землі стародавніх венедів-венетів. За словами Тацита, венеди-слов’яни, на відміну від кочівників сарматів, будували будинки, як і германці, носили великі щити, мали перевагу у тренованості й швидкості піхоти.
Давньогрецький географ Клавдій Птолемей (89-167 рр.) в трактаті «Географія» згадує венедів серед народів Європейської Сарматії та вказує, що вони жили між Венедськими горами (Карпатами) та
