поки він реготав. – Це зовсім не смішно!
– Смішно. Ти просто не розумієш гумору.
– Дурень, – Клері зітхнула й прихилилася до стіни. – Тобі було б не до сміху, якби ти був тут, коли я повернулася додому минулої ночі.
– А що сталося?
– Моя мама. Вона не дуже зраділа, що я прийшла так пізно. Вона немов сказилася. Просто жах.
– Що? Це ж не наша провина, що на вулицях був такий рух! – заперечив Саймон. Він був молодшим із двох дітей і мав неабияк відшліфоване почуття сімейної несправедливості.
– Знаєш, мама бачить все по-іншому. Вона розчарована і засмучена, перехвилювалася через мене і тому подібне. Я справжня кара, – сказала Клері, перекривлюючи матір з невеликим відчуттям провини.
– Ти під домашнім арештом? – голосно запитав Саймон. На задньому фоні Клері почула гул голосів, якісь люди щось обговорювали.
– Не знаю. Вранці мама поїхала з Люком, і поки що вони не повернулися. А ти де? У Еріка?
– Угу. Щойно закінчили репетицію. – Біля Саймона брязнули тарілки. Клері здригнулася.
– Ерік затіяв вечір поезії у «Джава Джонс», – продовжував Саймон, згадавши кав’ярню за рогом неподалік від будинку Клері, де інколи вечорами лунала жива музика. – Весь гурт іде, щоб підтримати. Хочеш піти?
– Звичайно… – почала Клері, але тут же прикусила язика, стривожено смикнувши кабель телефону. – Почекай. Я не можу.
– Заткніться, пацани! – крикнув Саймон, та його голос пролунав якось віддалено. Клері запідозрила, що він відставив слухавку подалі від рота. За мить хлопець знову звернувся до неї, запитавши дещо стурбовано:
– Коротше, ти йдеш чи ні?
– Не знаю, – Клері знервовано вкусила губу. – Мама досі злиться на мене за вчорашнє. Не хочу зайве дратувати її, попросивши про послугу. Якби я і хотіла нових неприємностей, то не через паршиві віршики Еріка.
– Та ну, вони не такі вже й погані, – заперечив Саймон.
Ерік був сусідом Саймона, вони зналися з дитинства. Хоча Саймон був не такий близький з Еріком, як із Клері, на початку другого року навчання в коледжі хлопці організували рок-гурт разом із друзями Еріка – Меттом та Керком. Музиканти сумлінно репетирували щотижня в гаражі Ерікових батьків.
– До речі, це не послуга, – додав Саймон. – Це поетичний слем приблизно за квартал від твого будинку. Я ж не запрошую тебе на якусь оргію в Хобокен. Можеш прийти з мамою, якщо вона захоче.
– Оргія в Хобокені! – почула Клері чийсь крик, напевне Еріка. Черговий барабанний дріб і брязкіт тарілок. Клері уявила, як її мама слухає вірші Еріка, і в душі здригнулася.
– Ну не знаю. Якщо ви всі завалитеся сюди, думаю, мама цього не витримає.
– Тоді я прийду сам. Я зайду за тобою, і ми підемо туди разом, а там зустрінемося з іншими. Твоя мама буде не проти. Вона мене любить.
Клері розсміялася:
– Як на мене, вона завжди мала чудернацький смак.
– Тебе
