яка безнадійно засиділася у дівках. І ще думав, що робить добро Данилові, приймаючи у сім’ю такого голодранця. Треба лише підрізати крила цьому голубкові, аби не випурхнув із рук. І він почав розповідати…
Данилові здавалося: все, про що розповідав Симон, давно знав, але не словами, а серцем. Після розповіді сидів у кімнаті, голова схилилася на груди. Несподівано відчув у собі дивну любов. Вона зринала з пам’яті, з кожної клітини його єства і наповнювала душу тугою – то була любов до матері.
Коли від серця відкотилася перша хвиля болю, почав думати, що йому робити зараз. Хотів іще поговорити з Симоном, але нікого вдома не було, тільки старший брат Софії – Стефан – весь час мовчки виринав за спиною. Не ховаючись, стояв і дивився на Данила чорним розбишакуватим поглядом. Дань спробував вийти на подвір’я і відразу злякано зачинив перед собою двері – по двору бігала вівчарка, спущена того дня з ланцюга. Спитав у Стефана, де Софія, але той у відповідь лише глянув на нього насмішкувато і замугикав якусь пісеньку.
Увечері будинок зробився гамірним і багатолюдним. У вікно Дань бачив, як Симон замкнув хвіртку, потім покликав пса і взяв на ланцюг. Подумки відзначив, що собача будка стояла трохи вбік від єдиного місця, де можна було перелізти через паркан.
Коли Симонові родичі розсілися за столиками, Данило скривився і неголосно застогнав.
– Що тобі? – стурбовано запитав Симон.
– Живіт заболів, – пошепки відповів юнак і ще більше скривився.
– Може, дати чогось перепаленого? – занепокоївся майбутній тесть.
– Ні, я в туалет схожу, – прошепотів Дань, червоніючи. Симон на те лише мовчки кивнув.
Хлопець швидко підвівся, за ним так само швидко підвівся Стефан.
– Ти чого перевзуваєшся? – запитав підозріло, коли той зняв домашні капці й почав взувати свої туфлі.
– Не втечу, – буркнув Данило і сердито глянув на молодого цигана. – Ніч на дворі, не по килиму ж піду.
Ступив кілька кроків, як перед ним загарчала вівчарка.
– Собачко, цить, – обізвався до неї лагідно. – Я ж не роблю нічого поганого.
Але собака загарчала ще голосніше.
– Ти в туалет пішов чи дратувати Альму? – гукнув нетерпляче Стефан.
Данило не відповів. Через деякий час Стефан знову обізвався:
– Ти там скоро?
– Ще трохи, – і застогнав так, наче й справді щось йому боліло.
Стефан плюнув зневажливо й пішов у будинок. Щойно за ним зачинилися двері, Дань несміливо ступив до паркану. Альма рвонулася навздогін, та все ж ланцюг зупинив її, і через мить юнак був уже по той бік високої загорожі.
До залізниці біг, не спиняючись, – боявся, що можуть перейняти. Побачив на платформі потяг і кинувся до вагонів. Але без квитка його ніхто не пускав.
– Циган? Ану йди звідси! – проганяли провідниці у потертих залізничних формах.
Біля
